Розділ 5

430 57 3
                                    

На душі було сумно. Сльози уже не текли по обличчю. Я дуже втомилася і мене хилило у сон. Через тихе дзюрчання річки, я почула шелест кущів за спиною і повернулася.

Із них вийшла Меліса. Вона тихо присіла біля мене на пісок і почала співати нашу улюблену дитячу пісню. Втома враз пройшла і я приєдналася до подруги. Співаючи, я відчула як мій настрій покращується і знову повірила, у свої сили та у сили друзів, які завжди підтримають і ніколи не покинуть у біді.
Коли ми закінчили співати, я вирішила запитати:

- Мел, мені здається ви з Крісом добре ладите. Хто ви одне одному? - я чекала на бурхливу реакцію подруги, яка одразу почне червоніти і намагатися змінити тему, але...
- Ти не ЗНАЄШ?! Я ж здається тобі ще у кафе розповіла.
- Ніііі. Аааа...я пригадую...ти ще хотіла розповісти щось про Кріса, алеее...
- ...але ти була надто замріяна  - закінчила за мене подруга і почала єхидно усміхатися.
- Ні ні ні...все не так як ти думаєш...я...я...думала не про Кріса,...аааа...про...про ту дивну ситуацію вранці з батьками... - я затнулася - тоді дивну.

Від згадки про батьків мені закортіло сховатися і знову плакати...плакати...плакати. Але Мел, уловивши мій кепський настрій, міцно обійняла мене і мовила:
- Ми обов'язково їх знайдемо...Чуєш...ОБОВ'ЯЗКОВО.
- Точно?
- Обіцяю. - подруга випустила мене з обіймів і посміхнулася - А зараз нам потрібно йти до мого любого братика, який, сподіваюся, поки що не спалив весь наш табір, він з дитинства із сірниками не ладить.
- Братика?!!!
- Упс, мало не забула знову сказати.
- Хочааа..., з боку ви трохи схожі на брата й сестру - чомусь мене ця новина здивувала, але водночас здалася такою загально відомою. Дивно.

***

Ми з Мел вийшли з-за кущів і побачили картину маслом (по іншому це не назвеш 😂). Вогнище палало на всю (мабуть Кріс "трохи" переборщив з дровами), лице Кріса було все у багні, а сам він (напевне намагаючись засипати піском "пожежу")підійшов занадто близько до вогню і уже бігав із "вогняними" штанинами.
Я з Мел переглянулися і почали реготати на всю ,аж животи заболіли, а Кріс, помітивши нас, швидко загасивши "вогняні" штанини та активніше засипавши вогнище, постарався прибрати поважнішого вигляду, та у нього майже нічого не вийшло, адже його "поважний" вигляд доповнювала грязьова маска та обгорілі штанини. Саме через це, ми почали реготати сильніше, а коли Кріс увімкнув телефон і подивився на себе через передню камеру, приєднався до нашого гурту "помираючих чайок"😂😂😂.

Таємниця моєї душіWhere stories live. Discover now