Таємниця моєї душі

Розділ 6

Як би це дивно не звучало, але мій хвіст був блакитно - фіолетового кольору. Спочатку я злякалася, але, зрозумівши, що це не вихід  - заспокоїлася.
- Емм... Все так і повинно бути? - мене це трохи злякало.
- Оскільки, я вперше познайомився із дочкою морського духа, то не можу сказати точно, але думаю це на деякий час - він вказав пальцем на мій хвіст - і це нормально.
- Заспокоїв, - я повернулась до Мел в надії, що та щось пояснить, але вона похитала головою.
Чомусь мені захотілося навчитися керувати хвостом. Змах, ще один, ще... І я попливла вперед дуже швидко. Кріс аж присвиснув:
- Швидко вчишся.
- Так, але, все одно, це дуже дивно - погодилася я.
Тільки зараз, трохи змирившись з тим, що у мене є хвіст, я озирнулася і побачила ту красу, яку досі не помічала: скрізь у темно - блакитній воді плавали риби, оскільки ми знаходилися на мілині, то вони були невеличкі, але з часом, коли ми занурюючись все глибше й глибше у підводний світ продовжували дивуватися, риба ставала дедалі більшою та небезпечнішою. По дорозі ми натрапили на таку, це був скат який плавав довкола нас, але все таки не зачепив, хоча Кріс мало не доторкнувся до його смугастої спини. А ще навкруги було безліч різнобарвних водоростей, які дуже смішно коливалися водою в різні боки.

Пливти довелося не довго. Скоро ми побачили першого... русала? Чомусь мене це не дуже здивувало. Ми підпливли ближче й уже могли чітко роздивитися арку, яку охороняють охоронці-русали та поселення... ні, велике я б навіть сказала величезне місто.
Доки я роздумувала та дивувалася красотами підводного світу, ми підпливли ближче до арки, яка охоронялася двома охоронцями - русалами. Один з них дорослий та на вигляд років сорока п'яти із хвостом бордового кольору, який тільки на кінчику був яскраво червоного відтінку, а другий був мускулистим та молодим років дев'ятнадцяти, двадцяти... Мабуть син першого, тому що обоє були схожі та мали дуже серйозний вигляд.
- Чого вам треба? - грізно запитав старший.
- Ми прийшли до морського духа Нептуна, - відповів Кріс.
- Вам назначали зустріч? - прогримів старший.
- Ні, але ми знайшли його дочку та хочемо пого... - втрутилася Меліса та не встигла прояснити ситуацію, бо її перебив молодший охоронець:
- Тату, ти диви знову хочуть обвести нас навкруг пальця, але ми не дурні і не потрапимо знову на вудочку цих шахраїв.
- Ми не шахраї! Я справді дочка морського духа Нептуна у мене є докази - я втрутилася у суперечку.
- Ви вже чули, що вам тут не раді, тому забирайтесь гее...- старший охоронець затнувся, тому що з'явився великий мускулистий русал із великим хвостом зеленого кольору та з короною на голові. Напевне це і був...
- ...Тато?... - боязко спитала я.
- Клариса - хоч він і здався сильним, але по його обличчю покотилася сльоза і він міцно обійняв мене.

Через півгодини ми сиділи у замку, морського духа, мого тата, Нептуна та й взагалі моєму замку також, і пили чай з ромашкою, який дивним способом заварили під водою. Я просто мовчала хоча й мала купу запитань, тому що мені вперше було так добре поруч з рідною людиною, майже людиною.
- Я такий радий, що ти жива і амулет у тебе - у, неначе скляних, очах духа була радість.
- І що нам робити далі? - раптом запитала Мел.
- Ну, поживете трішки під водою, я навчу Кларису керувати силами, а далі як піде - знайдуть - втечете і  потрібно буде рятувати світ, а ні то продовжите спокійно жити.
- НІ - я підскочила - потрібно рятувати Майка і  Долорес, хоч вони і не мої батьки, але вони мене виховали і я їм хочу віддячити - на очах проступили сльози.
- Хм... - батько над чимось задумався - кажеш вони у небезпеці? А коли їх викрали?
- Три дні тому - уже спокійніше відповіла я і всілася назад на крісло.
- Знаєш, рептилії ніколи нікого не крадуть, а ви - він вказав на Кріса й Мел - це повинні були б уже знати, якщо б не пропускали школу - друзі почервоніли й опустили очі - тому твої опікуни в безпеці. Ну і ще одне я передбачив що так буде і перестахувався - дух хитро посміхнувся - бач справа в тому що за місяць до приходу рептилій я відправив своїх сухопутних людей, у мене є зв'язки, до твого дому і вони попередили і переконали твоїх батьків піти з ними. Отже, мабуть, далі ти сама здогадалася, що вони викрали не твоїх батьків, а дуже якісно виготовлених клонів.
- Тобто батьки тут під водою? - моїй радості не було меж.
- Так, - посміхнувся тато.
- А як вони дихають? - спохопилася я.
- Трішки магії - на мій запитальний погляд він відповів трохи роздратовано: навчимо. І, до речі, на рахунок хвоста, мабуть, ти одразу була здивована, але зараз, як бачиш, у всіх підводних представників під водою є хвости.
- Я це вже зрозуміла.

***

Через п'ятнадцять хвилин привели Долорес і Майка. Я, хоч і доросла, але дуже дуже емоційна, тому я одразу зарюмсана кинулася в обійми таких близьких і водночас таких далеких мені людей...

Всім привіт! Знову, знову у мене зникло натхнення цього разу аж на 2 тижні, але, все ж таки, я написала цю главу.😁😁😁
Ставте свої ⭐.
Залишайте свої коментарі.
Та підписуйтесь, підписуйтесь і ще раз підписуйтесь на мій акаунт.

Люблю вас. Ваша Софія💖💖💖😍