-Вставай! Нам вже потрібно їхати.-кричала мама з першого поверху.
-Вже встаю!-соним голосом сказала я)
А тепер трошки подробніше про мене і про моє життя.
Мене звати Ніка. Мені 16 років.
Я до цього моменту жила в Лондоні.
Але склалося так життя,що зараз я маю на завжди переїжати у Польщу , тому що там моєму татові придложили хорошу роботу.
Другі на моєму місці би засмутилися,та й і я спочатку засмутилася,але коли мені сказала мама що я можу взяти з собою свою найкращу подругу Сашу. То я була на 7 небі від щастя,тоді мені було всерівно що я ніколи не повернуся сюди...головне що зі мною будуть люди,яких я дуже сильно люблю.
Так от:
Ми з Сашою дружимо з самого дитинства , їй теж 16 років.
Хлопців у нас немає,але є один найкращий друг Руслан,який від самого дитинства завжди з нами,він завжди гас захищає,підтримує,з ним ніколи не сумно),я дуже сильно буду скучати за ним,адже він залишається тут...і я ніколи його не побачу😭😭😭😭
Ми вже в аеропорту,Руслан приїхав щоб попрощатися з нами. Ось вже прилетів наш літак...прийшов час прощатися,ааа,як я не люблю таких моментів,це так боляче...
-Запам'ятайте,якщо ми будемо навіть на стільки далеко один від одного,я всерівно вас ніколи не забуду,ми будемо спвлкуватися,я буду дзвонити,можливо і через 1-5 місяців приїду до вас і все буде добре,я вас дуже сильно люблю.
Я вже не могла сказати ні слова , тому що як завжди в такі моменти почала плакати.
Я просто його обняла...
-я тебе теж сильно люблю-ледве видавала з себе Саша.
Ну ось пора...
Я навіть не знаю скільки годин ми летіли,тому шо майже весь час я просто спала,Саша мене будила часто,але я не звертала увагу.
Ми вже в Польщі.
В аеропорту нас зустрів мій тато.
Я була дуже рада його бачити,тому що дуже багато часу пройшло,від тоді,як тато поїхав туди і не вертався...
Ми викликали таксі,приїхали до будинку.
Зайшовши в будинок,легко поворячи я офігіла.
Там було настільки красиво,як в замку,все таке класне.
Я зразу побігла у свою кімнату,там було ще гарніше,все в чорно білих тонах,так як і я люблю.
Через 3 години ми з Сашою вже встигли поскладали свій одяг,і вирішили прогулятися по місці.
Ми вийшли на вулицю і побачили якусь компашку...там було 5 хлопців,які мені зразу не сподобалися,зразу було видно що вони самовлюбльоні бабніки,ніколи з такими не мала ніяких справ...
Але цього разу прийшлося...
Ми гуляли нікого не рухали , ці хлопці направлялися у нашу сторону.
Ми зробили вигляд що їх не помітили,але...
-привіт малишки,може познайомимося?,а там дальше може й шось більше...-сказав перший,з його сторони це якось так низько звучало...
-З такими як ви,ніколи не спілкувалася,і спвлкуватися не збираюся,я показала фака і гордо хотіла їх пройти,але один з них взяв мене за руку
-Значіть так,по доброму не хочеш,ти за це ще відплатиш...
Я вирвалася і пішла дальше,мене догнала Саша і ми продовжили оглядати місто.
Завтра 1 вересня,значіть потрібно йти в нову школу,нова школа,нові друзі,як я це не люблю.
Ми ще довго гуляли,на вулиці вже було темно і холодно.
Ми помітили що коло нашого будинку є лавочка,і ми сказали що це наше місце,на якому ми будемо зустрічатися,говорити,сидіти,сміятися і деколи плакати.
Ми вже прийшли до будинку,попили теплого чаю,і не помітили як заснули,так у нас з Сашою одна кімната на двох,але я цьому рада,я завжди буду на ню ставити ноги,буду забирати одіяло і ще багато пакостів😂(насправді я хороша)
Усім привіт)
Я почала писати книжку,дуже сильно надіюся що вона вам сподобається.
Перша частина понятно що ще нічого цікавого нема,але дальше буде цікавіше.
Усіх люблю❤️❤️❤️
(641 слів)
