До мене дзвонив Артур...
Ми ж з ним тіпа разом,і він думає що я його люблю,але це не правда.
-ало,де ти пропала? Мені сказала твоя мама що тебе вже 3 дні нема дома,я переживаю за тебе...
-ало,добре шо ти подзвонив,мені потрібно дещо тобі сказати....
-що таке? Не лякай мене так...
-короче говорячи , я вже в Польщу ніколи не вернуся,і я в зараз в Лондоні. Не шукай мене будь ласка,а і ще,я тебе не люблю і ніколи не любила,весь цей час я любила іншого,а з тобою бкла тільки через це, що цього хотіла моя мама...
-скажи що це шутка,ти ж знаєш що я тебе люблю...і любив весь той час.
-це не шутка,я тебе не люблю і не любила,вибач будь ласка і більше до мене не дзвони...
Я зразу вибила.
-хто це?
-Артур,хлопець з яким мене хотіла одружити моя мама,весь цей час всі думали що ми любимо один одного,Артур весь час намікав що пора одружитися,але як на мене,одружуватися потрібно по любові,а я його не любила...
-нічого,тепер все буде добре,і нас ніхто не розлучить.
Він мене обняв.))
Як я люблю такі моменти...
Вічно би так сиділа.
І мені більше нічого не треба...))
Пізніше ми вирішили поїхати у ТЦ,щоб купити щось смачненьке,і заодно якийсь класний одяг.
Як добре що зараз літо.
Ми під'їхали до дуже великого будинку,напевно найбільший ТЦ у Лондоні.
Коли ми зайшли в середину,я була в шоці.
Там все таке класне,все у чорно білих тонах,а я таке люблю.
-може їдемо вже додому?-стогнав Микола.
-нєє йдем ще купимо чіпси-сказала я,і потягнула за руку Миколу за собою.
За 4 годин бродінню по ТЦ,ми нарешті приїхали додому.
Я пішла до кімнати щоб передітися,а Микола залишився на першому поверсі.
Передівшись я вийшла з кімнати,я зразу почула якийсь запах.
Хммм...цікаво що він вже задумав-подумала я.
Микола стояв на кухні і щось готував.
Я підійшла в заді і обняла його.
-о,ти вже переділася,зараз будемо їсти.
-добре,я поцілувала його в щічку і сіла за стіл.
-я навіть ніколи не могла подумати шо ти так смачного готуєш.
-я ще з дитинства завжди любив сидіти з мамою на кухні і спостерігати що вона готує,так і навчився готувати мами і фірмені страви.
-а доречі,твоя мама не знає що я живу в тебе?
-доречі,моя мама поїхала вчора у командировку,аж на 1 місяць. Так що ми можемо жити спокійно,і знай,якщо вона навіть вернеться,вона нас не зможе знову розлучити,я тобі це обіцяю)).
В цей момент,я вже навіть уявити не могла,як я жила колись без нього,і як я би пережила , якби не зустрічала його тут,в Лондоні.
-а знаєш,я колись не вірила що можна так сильно закохатися в людину...
-а потім?
-а потім,я зустріла тебе,того самого єдиного , в якого закохалася,і без якого я би зійшла з розуму. Дякую тобі за все.
-Боже,за що ти дякую? Ніка,це я маю дякувати,за те що не забула мене після того всього шо сталося в нашому житті,дякую за те що приїхала сюди у Лондон,заради мене.
Він сів блище до мене,і поцілував...
Цей поцілунок нагадав мені ті дні,коли я тільки приїхала у Польщу , і зустрічала Миколу,згадала наш перший з ним поцілунок,як він мене захищав від Стаса.
Все моє минуле,в один момент пробігло перед очима....
Ось і частинка.
Вибачте що вона така маленька,так якось получилося.
Усіх лю❤️❤️❤️
(600 слів)
