Нове життя

Розділ 8

- Ти хоча б знаєш кому ти огризнулася?, - запитав Міша

- Містера індика?

- Тобі навіть не цікаво хто він?

- Я знаю, що він найкращий друг голови клубу Dickensis.

- Так, а ще в мене є новина. Антон, це голова цього клубу, він взяв мене до них. Класно справді!?

- Так, але якщо ти змінешся в погану сторону я тебе уб'ю.

- Я тобі власноруч дам пістолета.

- Домовилися.

Весь шлях ми не говорили. Я думала про того хлопця та про Соню, а Міша був настільки щасливий, що чуть не стрибав від щастя.

- Того хлопця звати Рома

- Що? Для чого мені це знати?

- Я ж знаю що ти думаєш про нього.

- Не думаю я про нього.

- Думаєш.

- Ні!, - крикнула я на Мішу, - вибач

- Нічого. Я вже буду йти, бувай, - сказав Міша заходячи в свою квартиру.

Зайшовши в квартиру я відразу побачила батьків.

- Ой доню привіт, як справи в школі, - запитала мама

- Нічого, все добре,- сказала я, але сльози вже наверталися, - я піду до себе.

Як тільки я зайшла до себе в кімнату, сльози вийшли назовні. Мені було неприємно від того, що я змогла накричати на Мішу через таку дрібницю. Але я всетаки й думала про цього хлопця. Чому? Чому саме про нього? З горем по полам мені вдалося перестати плакати. Я переодяглася, зав'язала волосся в хвіст і вирішила сходити в душ. Прохолодні краплини стікали по моєму тілу. Втому вдалося відкинути і з новими силами я пішла на кухню. Я взяла собі їжу. Мій вибір впав на кашу з котлетою та сок. Зайшовши до себе в кімнату я вирішила переглянути мій улюблений серіал «Chilling adventures of Sabrina». Як тільки я включила його до мене відразу прийшло повідомлення в інстаграмі. Я побачила нікейм sofa22. Я відразу зрозуміла, що це Соня. Ми почали переписуватися. Я вже встигла поїсти. Ми попрощалися та я вирішила полежати та обдумати сьогоднішній день. Лежала я напевно годину. Я думала про того хлопця та про Мішу. Мені було не приємно від самої себе. Як я могла накричати на Мішу?

Мої думки перервала мама

- Доню, до тебе прийшли.

- Хто?, - запитала я не повертаючись до мами.

- Привіт, - сказав дуже знайомий голос для мене.

- Міша?,- запитала я повертаючись на звук.

- Як справи?, - запитав Міша лягаючи до мене.

- Не дуже якщо чесно.

- Все буде добре. Не хочеш прогулятись?

- Вибач, зараз напевно не самий вдалий момент піти гуляти.

- Добре, я до тебе прийду завтра. Чекай о восьмій годині. Добре?

- Добре. До завтра

- До завтра, - сказав Міша і вийшов з кімнати

Я вирішила відразу лягати спати. Всетаки завтра треба буде показати себе з хорошої сторони. З такими думками я заснула.