Нове життя

розділ 17

Прокинулася я в чудовому настрої. Весь ранок я думала про вчорашній поцілунок. Я не могла зрозуміти, що я відчуваю до Роми. Я його майже не знаю. Я не хочу давати йому «ложну» надію. Але я й сама не знаю, що відчуваю до нього. Можливо поговорити з ним? Але я не знаю як тепер мені дружити з ним? Я поводити себе?

Стільки запитань, але відповідей немає...

Ну добре, потрібно збиратися. По дорозі в школу я зателефонувала Соні:

- Ало, привіт, - почала я

- Привіт! Слухай, я не встигаю. Прикрий перед училкою.

- Добре, тільки ти поясни причину свого спізнення.

- Обов'язково. Чекай мене.

- Чекаю.

Я вирішила присісти на лавці біля школи і почекати дзвінка. Риючись в своїх конспектах по математиці я почула чийсь сміх. Я відразу підняла голову і побачила компанію Роми. Він помітив мене і почав іти до мене. Як тільки Рома трохи відійшов, я побачила за ним Лізу. Боже! Як вона мене бісить.

- Привіт, - сказав Рома.

- Привіт, - відповіла я

- Що робиш?, - сказав Рома і присів на лавку біля мене.

- Повторюю матеріал, - не відводячи погляд від конспекту скала я

- Ясно. Як справи?

- Слухай, я не хочу бути грубою, але я трохи зайнята.

- Ой, пізніше повториш, давай поговоримо.

- Рома, мені треба повторювати!, - крикнула я на нього і пішла до кабінету.

Ну хіба він не розуміє, що мені треба вчитися! Як тільки я накричала на Рому ,я відразу повернулася до Лізи. Вона дивилася на мене дуже дивно, ніби погляд переможця. Але тоді я не дуже звернула на це увагу.

Після уроку я все-таки вирішила вибачитися, що накричала на нього. Соня все-таки не прийшла сьогодні в школу, тому я була одна. Міша захворів, Соні немає. Чудово! Я знайшла Рому в компанії друзів.

- Рома, можна тебе на секундочку.

- Ні! Іди з Вовою розважайся, а до мене не підходь!

- З яким Вовою? Ти взагалі про що!?

- Ой, не веди себе ніби ти не знаєш про кого я говорю.

- Але я справді не знаю

- Ой хлопець з яким ти говорила на вечірці!

- Ти.. до чого він взагалі!?

Всі дивилися на нас з цікавістю, але жоден з нас не звертав на них увагу.

- Я знаю що ви розважалися разом!

- Такого не було!

- Аня, досить! Відстань від мене.

Я просто взяла і розвернулася. Я дуже хотіла піти додому і виплакаться. Але просто піти я не могла. По дорозі на вихід я забігла до мед. сестри щоб взяти справку, що мені погано.

Взявши справку я побігла до класного керівника і вона відпустила мене. По дорозі додому я зателефонувала Соні:

- Ало, чому ти не в школі!, - почала кричати я на неї

- Та заспокойся, мама сказала залишитись щоб допомогти.

- Ти повинна була бути тут!, - кричала я на неї

- Аня, що в тебе трапилось?

- Рома, він думав, що на вечірці я розважалась з Вовой.

- Ань... до тебе прийти?

- Ні, я хочу побути сама..

Сказавши цю фразу я відключила телефон. Я вирішила прогулятись парком. Всхлипуючи я йшла і думала над тим, що сказав мені Рома «Я знаю що ти розважалась з ним». Звідки він взяв це? Можливо йому хтось це сказав? Але хто?

В мене почала крутитись голова. В очах почало все плисти.