Доки сонце зійде роса очі виїсть. М. Кропивницький

Ява 3

Степан. Бач, куди їх лихе занесло! А все це Текля керує! Ото вона за тобою, Охріме, так зорить, певно, постерегла, що ти пішов у Купріянівку, так вже й назустріч тобі вибігла.
Охрім. Хай вона пропаде, анахтема!
Текля. Може, й зорила, доки дурною була!
Охрім. А тепер порозумнішала? От і слава богу, Що хоч одною дурною менш буде на селі.
Текля. Не печалуйся! Дурний заступив порожнє місце.
Охрім. Ну й дівчина! Настояще срібне золотце!..
Текля. І я ж кажу, що настояще!
Гордій. Довольно остроумная баришня.
Степан. А чи по знаку, дівчата, вам оця проява?
Дівчата. Хто ж це?
Текля. А я відразу пізнала: це ж Гордій Поварів.
Гордій. Он і єсть, Гордій Микитович! Я січас только што з города прикатіл з колокольчиком. Моє поштеніє, баришні.
Текля. Благодаримо вас!
Дівчата. Що? Поштеніє, баришні?
Гордій. А то как же? Ну, мамзелі, когда желаєте по-німецькому. "Без привєту, как отвєту бить нельзя". У нас у городі, значить, как зберуться на проминаж, чи, по-вашому, на вулицю, січас один другого за руку: "Моє поштеніє". І з баришнями такой точно хвасон. Ну, у вас на деревні совсєм другой порядок! Так недаром же сказано: "Деревня как деревня, а город как город!"
Текля. Від наших парубків навряд чи діждешся городського звичаю!
Охрім. Ні, у нас як людині - то і людське, а свині - то і честь свиняча!
Гордій. Позвольте на спор об етіх словах! На какой счот ви ето отдираєте, еті самії категорії?
Степан. Мели, бісе, чорт тебе второпа!
Дівчата. Сидів би там з своїми мамзелями у городі.
Гордій. Вот так порадошноє воспитаніє; как поєду в город, в тот же секунд об'ясню всєм кавалерам і баришням, што какая, значит, глупая політика на деревні.
Охрім. Чого ж це ти притютюрився до нас?
Гордій. Такой я імєл свой каприз, штоб прієхать; желал повидать тятеньку, маменьку і прієхал.
Охрім. Тут тебе тілько і бракувало.
Гордій. Нєчаво не кстаті задаваться, нєчаво наводить тєнь на глянц. Ми, пожалуста, сами с усами, только вот нос не оброс.
Степан. Перестань вже белькотати.
Гордій. Я не белькочу, а перед всяким смєло могу оправдать свой хвантаж. Я превзашол, слава Богу, увесь термін по шведському званію, так і у разговорах усякому носа утру, не то што. Может бить, ви сумліваєтесь у моєм значенії, так я хоч січас в заклад об моєм положенії. Я імєю атестат, што можу ботинки на корках і на двойной подошві. Та хоч на американськой, так не іспужаємося! Вгодно, так і бакфорти по новому хвасону. Я не холомидник какой!
Степан. Тебе возом, чи як, зачепили?
Гордій. Я об'явленіє вам роблю, што я не какой-небудь жулик, а мастерной человек, во што! Ви гньоте на то, штоб баришні ваші панімали аба мнє напротив і даже с насмєшкой, ну ми тоже можем говорить не похуже.
Степан. От розпустив губу!
Гордій. Как ви не панімаєте городського разговору, то я при етом случаї не причиною; вот вам і вся процедурія. От баришні ваші, так я так панімаю, што оні мой разговор можуть об'яснить, правда? І баришні мовчать? Вдивительно. Вот так воспитаніє!
Катря. Куди ж нам до городянок рівнятись?
Текля. А, звісно, такій, як ти, то зась! А я так все зрозумію, що вони говорять.
Охрім. Де ж пак тобі не зрозуміти? Ти якраз городянкам під масть! Вона у нас, Гордію, уміє через губу кашляти!
Гордій. Кажется, Катерино, по батюшці, звиніть на том, не вспомню. Ви вдивительно покрасівєлі! І потому, между протчим, позвольте вам рекомендовать меня!
Катря. Ох, сестрички, що ж це він знову забелькотав?
Охрім. Та ну, либонь, ти не в ті взувся!
Гордій. Почему? Пойміте одно только, что я для новознакомства хочу рекомендовать себя.
Охрім (бере його за шиворот). Та кажу ж бо, що не в ті взувся! Та що це на тобі за одежа?
Гордій. Кажется, понять можно: гедзет, алібо, по-вашому, по-деревенському, допилет. Обнаковенний фасон на городських кавалерах.
Охрім. А й пристало тобі, як корові сідло! Чепурний, як свиня в дощ!
Степан. Це ж той каптан, що зветься; пусти-вирвусь!
Гордій. Не завдавайтесь на мелкія макарони, бо лапша з карманов сиплеться!
Охрім. Пам'ятаєте, братці, на Великдень німець ходив по селу з каплями, якраз у такій кацавейці?
Гордій. І што вам на ето дурачество об'явить? Болвани, одно слово, болвани. По-вашому, я должен вдівать свитку або вишивану рубашку? Не доставало іщо дурацький каприз іміть, штоб еті самиє глупості панімать? У нас титул, штоб рубашка з манишкою калінкоровой або ситцева, зонтик в руки і щоблети або бакфорти на рипах. А без етіх документов в хорошую кумпанію не пожалуєте.
Охрім. А чоботи, а чоботи, тю, дивись! Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта?
Гордій. Тогда только сапог і імєєт свой настойщій титул, когда подбор високий і сточений на нєт, штоб слєд од подбора бил не болєє двухгривенного! Как сапог у подйомі какурат, так бон і імєєт свою надлежащую державу!..
Охрім. А побіжи, чи здорово заореш носом?
Гордій. Пущай бєгают дураки, но я, кажется, єщо при свойом понятії.
Степан. А що ж, у вас співають парубки, як зберуться на вулицю?
Гордій. Случається, только у нас нєт парубков, а усе кавалери.
Парубки. Ану заспівай якої, може б, ми перейняли.
Гордій. У нас на тверезую ногу не поют.
Охрім. Ач який, звик до могоричів.
Гордій. Пойдьом в питейний, я сам вас вгощу.
Парубки. Та ну-бо заспівай!..
Гордій. Не поймьотє ви романц! Ну вот вам, напримєр: