Доки сонце зійде роса очі виїсть. М. Кропивницький

Ява 4

Борис Воронов, Владимир Петрович Горнов і Максим Фортуна; всі вони з рушницями і охотничими торбами.
Максим. Ну, паничу, як собі хочете, а вдруге вибачайте, щоб я вас повів на охоту. Шкода, тепер вже більш не піддурите мене!..
Борис. Це новина! Чим же ми вас піддурили?
Максим. Ще й питають! Ви ж таки розумні і вчені, мовляв, люди, то й розміркували б: що цілісінький день ви собі удвох балакаєте, а за вами слідком човгає щось таке, ніби теж скидається на людину, а ви його вважаєте ні за приший хвіст кобилі чи за німого?.. Бовкнете яке там слово до мене; коли б, мовляв, ви по-нашому, по-простому балакали, як перш було колись, то, може б, і я розумів там що п'яте хоч через десяте.
Борис. То хіба ви по-руськи не розумієте?..
Максим. Цебто по-панськи? А де ж би ми тут навчились?
Горнов. Вже й розсівся.
Борис. Я дуже ноги натомив.
Горнов. А що ви тоді, хоч трохи-таки шурупалі по-руськи?
Максим. Вам таки цікаво? Аякже. Велика, бачте, була б навука; "так точно", "не могу знать", "слушаю!", "чаво зволите?" - ото й по навуці.
Борис подає йому табак.
Та ви вже, будь ласка, самі мені, бо мої пальці, мовляв, не до того паперу зроблені. А яка чудова ніч, тихо-тихо, мовляв, як у вусі. Чи воно на дощ оце затихло, чи на вітер?
Горнов. А вам як здається?
Максим. Та хіба ж вас цьому не вчать?
Горнов. Не вчать.
Максим. Як то можна! Воно ж повинно стояти у тих книгах, що вчите.
Горнов. Не додивлявся.
Максим. І все ви шуткуєте. Дай, боже, мовляв, щуткувати, аби не плакати. Я сам скажу, що от наш писар, так той вгадує: чи година буде, чи негода, тілько на хвилину загляне у книжечку і зараз вгада.
Горнов. То ж книжечка вгадує, котра зветься календар.
Максим. Як ви кажете?
Горнов. Календар.
Максим. Ба ні, не календар, а сонник, бо він вам і сон вгада - як ув око вліпе.
Горнов. Баки людям забива.
Максим. А й ні, не кажіть. Він вам і ружжо може замовить! Чи вірите, що раз як замовив мені оцю рушницю, так нічогісінько не вдієш, чвирк та й чвирк! Мусив вже йому постановить півкварти.
Горнов. І направив?
Максим. Ще й як направив!
Горнов. Майстер, значить, до усякого діла?
Максим. О, голова! Кажу вам, до усякого діла дотепний!
Горнов. Довго ще по селах отакі мудреці, як ваш писар, морочитимуть мирян.
Максим. Отже, ви не вірите?
Горнов. А звичайно, що не вірю.
Борис. Як тут чудово! Я б отак до самісінького світу просидів.
Горнов. Вигадай півтора людського! І що тут красотнього? Жаби квакають, від ставка мулом несе, під ногами вогко, аж джякотить, а нежитя такого тут здорового можна схопити.
Максим. Еге, що й тиждень, мовляв, не вичхається.
Горнов. А бісові комарі аж печуть.
Максим. А ви обкурюйте себе, отак навкруги пускайте дим, то та погань і не наблизиться, і втікатиме, як чорт від ладану.
Борис. Ти, Володя, не любиш поезії.