Доки сонце зійде роса очі виїсть. М. Кропивницький

Ява 7

Завада виходить з хати, позіхає.
Завада. Що воно неначе щось гвалтувало? Чи то, може, мені спросоння так показалось? А де ж це Оксана? От того вже я не люблю, щоб уночі тинятися по городах та по садках! Сиділа б собі у подвір'ї, і любесенько. Щось я помічаю, що вона оце вже четвертий чи п'ятий день і місця собі не знайде. Невже і справді покохала панича? Та й він уже сьомий день і в хату не загляда. Може?.. (Гука).
Оксано! Оксано!.. Не чуть!.. (Іде і натикається на Оксану). Що ж оце лежить?.. (Придивляється).
Оксана. Ох, не знущайтесь же наді мною!
Завада (підводить її). Господь з тобою, моя дитино! Хто ж над тобою знущається? Та що це з тобою? Ти вся закривавилась.
Оксана. Бачите, яка правда на світі!
Завада. Що таке, доню?
Оксана. Посватався! А мене б'ють. Я ще жива, мою душу, моє серце взяли вороги, на поталу кинули.
Завада. Що-бо ти, доню, говориш?..
Оксана. Очіпок мені наділи, покрили і косу вже обрізали. Голова, мов в смолі…
Завада. Який очіпок? Коса твоя ціла! Бог з тобою, чи ти у сні, чи справді збожеволіла?..
Оксана. Я… покритка.
Завада (з жахом). Покритка? Так ти осоромила мою сіду голову?
Оксана. Осоромила! Покритка! Ха-ха!..
Завада. Зняла ти мою голову, живцем поклала мене в домовину. Спасибі, донечко! Спасибі, моя утіхо і порадо!.. Оддячила за хліб, за сіль і за навуку… Ге від мене, гадино!..
Оксана. За що ж ви мене взичаєте?..
Завада. А що ж, хвалити тебе, чи як? Клади мене мерщій у домовину, копай яму…
Оксана. Чуєте, він посватався! Згубив мене, я вже в домовині… Ух! Яка холодна земля! Гадюка! Гадюка!.. Яка страшенна! Одірвіть її, одірвіть!.. (Пада зомліла).
Завада. Боже мій! Що ж це з нею!.. (Несе її в хату). Горенько, горенько… відкіля ти несподівано з'явилося на мою голову? (Пішов у хату.)