Доки сонце зійде роса очі виїсть. М. Кропивницький

Дія Перша. Ява1

Вид села. Став, гребля, млин і т. д.

ЯВА 1

Текля, Соломія, Катря і дівчата.
Катря. О сестрички, матіночки, куди ж ми оце забрели? Тут так страшно.
Текля. Тю, навісна! Чи не страмовище! Та осьдечки ж слобода. Сотні ступенів не одійшли від хати, а їй це здається вже за край світа,
Соломія. Воно таки й справді смерком тут небезпечно. А все ти, Текле,- ідем та ідем, а ми за тобою, як вівці за цапом; от, їй-богу, що правда. Задля чого ти нас сюди завела?
Текля. Тут буде на греблі диво!
Дівчата. Яке диво?
Катря. Кажуть люди, що у тім млині щоночі мелють.
Текля. Брехня; правда, що мелють, тілько не щоночі, а проти великодня та проти зелених свят. Батько мої самі бачили.
Катря. Ох, не розказуй же, сестричко!
Текля. Мої батько бачили і тих, що мелють, бачили своїми очима. Такі, кажуть, чорні-чорні, аж вилискуються, а з очей та з рота полум'я так і палить...
Дівчата. Годі-бо тобі плескати!
Текля. А ондечки та скеля, біля котрої позаторік чумак утопився.
Дівчата. Почала вигадувати.
Текля. Я бачила, як його й з води витягали, такий синій! Ходімо, гей, дівчата, аж туда. А глянь, Катре, що то пливе?
Соломія. От таки намоглася полохати? Глянь, Катря аж тремтить.
Текля. Великий мені клопіт.
Катря. Бо коли б тобі таке трапилось, як мені.
Текля. Що таке, розкажи.
Катря. Страшно розказувати. За мною оце проти середи бенеря гналась...
Текля. Чи й справді? Стривай, бесурко, дасться тобі узнаки та бенеря! скупаємось, дівчата!
Дівчата. Отакої ще вигадай!
Соломія. Хіба не чула, що тут по захід сонця раз у раз водяник бовтається?
Текля. Я водяника не боюсь.
Дівчата. Не бійся, та стережися.
Текля. Пхи! Отже навдивовижу вам буду його дратувати.

Водяник, водяник,
Дам тобі медяник,
Покажись із води
Аж до півбороди.

Охрім. Ось я зараз!
Дівчата побігли.