Доки сонце зійде роса очі виїсть. М. Кропивницький

Ява 3

Входить Гордій.
Гордій. Добривечір, баришня! Позвольте вам рекемендовать себя.
Оксана. З якої речі ти мене баришнею звеличав?
Гордій. А как же іначе, когда ви пукет з бєлих роз. І етакую красотку хочет отвертать? Вдивительно! А ви міня познали?.. Гордій Микитович.
Оксана. Торік, здається, я бачила тебе в городі.
Гордій. То єсть позаторік, так ето вєрная ваша правда. Ну одначе я вижу, што ви всьо-таки не забилі меня.
Оксана. Ні, пам'ятаю. (До себе). Чого ж він не глянув, не привітавсь?
Гордій. Можно присєсть?
Оксана. Сідай, коли маєш час!
Гордій (в сторону). І етакую красотку опроменять. (До неї). Ах, ах! Я для вас усьо моє врем'я готов одписати в расход, потому как, значить, же мойо чувствіе на лице.
Оксана. Яке чувствіє?
Гордій. А то, што как только увідєл, і страждаю, страждаю, как рекрут на часах.
Оксана. Ти про Катрю кажеш? Чула я, що її сватав.
Гордій. Тут вже не Катря, а другая лиходейка-злодєйка. Катря — ето була моя глупая ошибка. Позвольте вам об'яснить, Оксанія, по батюшки, звеніть в том, не вспомню, но впротчем, кажется, безошибочно — Антоновна?
Оксана. Навіщо ще та Антонівна? Як змалку звав мене Оксаною, так і тепер зви.
Гордій. Невозможно! Потому што не пристало і не авантажне. Когда я іщо був невоспитанной, тогда і понятіє мойо було мужицькоє.
Оксана. А тепер вже ти запанів, чи як?
Гордій. Развє не видно мово воспитанія? Оксана Антоновна! Позвольте вам об'яснить опись моїх стражданій, што тепер другой вже мой предмет, а не Катря, што я, чесноє слово, і в мислях не імєл, штоб какой двушмишлєнний шкандаль, как увідал і так себе тепер панімаю, што хоч січас согласен помереть.
Жисть копєйка,
Когда в любві лиходейка
Аба мне так панімаєт,
Што з свєта сживаєт.

Понятно вам, какая ето мука — безотвєтная любов?
Оксана. Я щось не второпаю тебе. Чи, може, від того, що у мене голова дуже болить.
Гордій. Как не болєть головє? Ето вєрная ваша правда. Тут увесь корпус заболєїть.
Оксана. Ти ніби щось палке і чуле говориш, тілько щось мова твоя якась…
Гордій. Што ж, когда я не вмію говорить по-простому, по-мужичому. Разві ви не можете панімать образованний разговор?
Оксана. Твоєї мови я не розумію.
Гордій. Вот когда мінє горько, так горько, што ви не можете понять меня. Одначе позвольте вам поднєсти для вдовольствія конфетов. (Дає конфети).
Оксана. Не жадна я до ласощів.
Гордій. Кушайте, наслаждайтесь! Как я типерича, значит, на собственном жалованьї, так ето пустяк дєло, і я кажной день готов з моїм вдовольствієм на всякі сладкі вещі. Кушайте сколько завгодно. Ну только подумайте об моєм несчастії.
Оксана. Яке нещастя? Адже ти бачив, то панич поїхав зараз вулицею? А хто ж то ще з ним?
Гордій. Нічаво я не видал. Я свєту божого не видю. Ну видю только своє горе! І што только я горесті терплю при свойом совокупном розсуждаємом чувствії, ето даже вдивительно!.. Позвольте вам подарить кольцо золотоє.
Оксана. З якої речі?
Гордій. Так, значить, ви без нікоторого вніманія об моєй чувствительності? За што ж ето ваша тиранія! Ні конфетов не хочете кушать, ні подарка не берете! Забросю ж я ето кольцо, когда так, в Дунай — бистру ріку. Пущай погибнет три с полтиной. Тепера, значить, мнє вже до такого іронія доходить, што пущай другі как хотять об вас понімають, но я все ж готов в огонь і в воду. Я слишал сійчас од одной деревенской баришні, как об вас некоториє люди скверно панімають, што готові бросить на безславіє і все прочеє. Но одначе, хоча ми і не з дворян, ну на такой посаж не согласні, штоб імєть у своїх хвизономіях такоє варварское понятіє.
Оксана. Кажи-бо товком, щоб я те зрозуміла.
Гордій. Разві вам іщо не об'яснено? Уся тепер деревня говорить, што наш панич жениться на какойсь помещицькой баришнє, так вот какая симпатія.
Оксана. Що-о? Ти п'яний чи?.. Від кого ти чув?..