Доки сонце зійде роса очі виїсть. М. Кропивницький

Ява 3

Ті ж і Максим.
Максим. Та що це у вас таке, нехай бог бороне, трапилось? А мені і кажуть люди, що у Антона щось непевне скоїлось, та я не пойняв віри.
Завада. Карає нас господь за гріхи наші.
Борис. Пропащий я, пропащий!
Максим. Гріх вам, гріх, паничу, так вбиваться! Не люди її одіймають у вас, а бог милосердний! Бог дав їй життя, бог і бере. Він один властивець над нами, і ми не повинні ремствувати на його святу волю.
Борис. Не ремствую я, а очевидячки загибаю!..
Максим. А подивіться, паничу, на нас, сліпих людей, та поспитайте,— якого горя ми не перебули? На наших очах люди одіймали дівчину од милого і на його очах її безчестили; на наших очах брали молоду з-під вінця і вели в хороми на безчестя, а потім… (Махнув рукою). Отже ми усе те пережили, пам'ятаючи, що є бог милосердний на небі, котрого заміри нам не відомі. А чи давно, паничу, ви похвалялися здолати нашу мужицьку ваготу і працю? Та чи вам же, паничу, бороться з тими життями?
Оксана (тихо). Хто помер? Борис…
Борис. Моя зоре, мій раю!.. Оксано, Оксаночко, прости мене!.. Чого ж ти так пильно дивишся на мене?.. Це ж я, твій любий, твій суджений!
Оксана. "Твій любий, твій суджений!" Лягай мерщій в домовину!
Борис. Де ти, серденько, бачиш домовину?..
Оксана. Дай я поцілую твої очі! (До його придивляється). Який страшний погляд!.. Мертвого з гроба не вертають! Хоч одну іскру жалю… Не треба грошей… на подзвіння… Чого ж сичиш на мене? Пані, гадина… повзе вона… повзе до мене!.. Заховайте мене!.. Повзе, впивається в моє серце… Геть, геть!.. Одірвіть, одірвіть її… (Умирає).
Борис. Що це з нею? Оксано, Оксаночко!.. Ні, вона не вмерла!.. Стигнуть очі, холонуть руки, серце не б'ється! Оксано!.. Вона мертва!.. Страшно, страшно!.. Дивіться, вона вкоряє мене своїм поглядом. (Одскакує від неї). Рятуйте, рятуйте!..
Горнов. Друже, поклич на поміч розум і покорись його силі!
Завада. Донечко, донечко, на кого ж ти мене покинула?! (Рида).