"Проклятий Спадкоємець"

Вступ

Сьогоднішня ніч була по справжньому «весела». Четверо гвардійців бігли за чоловіком у плащі. В обладунках бігти зовсім не легко, але й сам втікач не мав бути у добрій фізичній формі. Все ж таки він сидів у в'язниці довгі шість років. Хоча, по його швидкості, такого взагалі не скажеш.

Забігти в магазин чи бар – не вийде, оскільки тепер королівська гвардія має шпигунів по всюди. Зараз було мало людей, що логічно, проте, це не грало в користь для «бігуна». Кинувши короткий погляд на солдат, минулий в'язень витягнув з кишені карту. Уявивши приблизну картину, куди йому варто бігти, він помітив повозку біля одного бару. Її власник сидів на ній, тримаючи в руках кухоль пива й з кимось говорячи.

Різноокий чоловік підбіг туди, одним ударом скинувши чоловіка вниз. Тим часом число гвардійців виросло до восьми. Двоє чи троє дістали луки. Втікач вже їхав на вкраденому транспорті, деколи ухиляючись від стріл. Удача різко покинула його й декілька стріл все ж покапали йому в спину. Чорноволосий стиснув зуби, до місця прибуття залишилось вже не так багато.

Не зважаючи на те, що перед очима все пливло, минулий революціонер старався тримати себе в руках. Хоча, руки через вже скоро нічого не зможуть тримати, тому це самозаспокоєння було жалюгідним. Проте, зазвичай така персона, як він, міг заспокоїти кого завгодно, а не лише себе. Єдина відмінність зараз: стріли встромлені в спину.

Столиця Астарнії – Хантерлет, зараз став найбільш розвиненим й великим містом. Не зважаючи на те, що декілька років тому, ці звання так само носили: Борджан, Амбург та Зеррам. Тепер вся знать, яка мала можливість, переїхала до столиці чи міст біля нього, а менші по ієрархії барони й герцоги отримали більше влади на окраїнах. Після смерті Генріха Кривавого корупція ніби «ожила», через що, повернувшись після однієї з великих війн – графи, барони й інші, почали використовувати казну королівства для ще й власних потреб. Новий король, якого тепер знають, як Річарда Справедливого, звісно добре попіклувався, щоб таке припинилось. Проте, навіть короткого відрізку часу жадібним людям вистачило, для того «підірвання» економіки.

Далекі села біля кордонів, до сіх пір залишались бідними й викликали лише жалість. Там жили маги, оскільки у «величних» містах біля Хантерлету чи в ньому самому – їх ніхто не брав на роботу й рідко коли, давав місце для життя. Все рівно всім вже було начхати на чаклунів й відьом, оскільки більш вивчивши інформацію з вцілівших давніх бібліотек, люди дізнались, як більше пакостити тим, кого вони ненавидять, як і магів. Себто літаючим й повзаючим драконам.

Едгар Дедхарт, який зараз зміг відірватись від переслідування, знав, що його та інших магів «терплять» лише заради того, аби вони зачаровували зброю від драконів чи малювали захисні символи. Відчуваючи в комусь потребу – набагато легше брехати про чесність. Звісно, Річарда не назвеш брехуном чи несправедливим, бо він офіційно оголосив, що маги рівні людям й мають право працювати й жити серед них, але довіряти йому ніхто не спішив. Данири – занадто добре вміють викручуватись з поганих ситуацій й знаходити для себе вигоду, то в одному, а потім в іншому.

Володар синього та червоного ока, швидко забіг у парк. Між двома деревами стояла невисока дівчина. У неї було миле личко, невеличкий носик, акуратні риси обличчя. У синіх очах горіли азартні вогники, говорячи про волелюбний характер відьми. Вдягнена вона була в достатньо «відкриту» червону сукню, а на голому плечі «лежало» небесно-синє волосся.

Гвардійці забігли до парку, але там вже нікого не було. На нічному небі велично виднівся срібний місяць, котрий насмішливо кидав своє примарне проміння на розгублених чоловіків. Крізь міцні стовбури швидко пробіг легкий вітерець.