"Проклятий Спадкоємець"

Розділ Тринадцятий.

-І він тобі нічого не розповідав про свої плани?-питається Людвіг Ватен, стоячи перед однооким в'язнем, котрого прив'язали до стільця.

Генерали, які стояли позаду нього, швидко переглянулись, тримаючись за ручки гострих ножів. Король Астарнії сидів на троні та вичікувально дивився на свого друга.

Едгар лише слабко посміхнувся у відповідь главі дому Ватенів.

-Можливо молодий принц і хотів поговорити зі мною перед днем своєї страти, але чомусь змовчав. Навіть не знаю чому. Мені можна довіряти. Ви ж знаєте це, король Річард.

Данир холодно глянув на свого давнього союзника. Пророцька Війна змусила магів та людей об'єднатись проти війська короля драконів Велзевула. Напевно самий неприємний для противника магів спогад.

Людвіг кивнув одному з генералів та той вручив йому золотого кинджала. Він був зроблений з того ж матеріалу, що й браслети, які стримували силу магів. Ними катували чаклунів у часи Оскара Грізного, але за часів його сина Генріха Кривавого їх просто відразу страчували. То ж Дедхарт навіть здивувався побачивши подібний вид зброї.

Нічого не говорячи Людвіг перерізав одну з мотузок та взявши руку темного мага, відрубав йому палець. Чорноволосий болісно стиснув зуби, стараючись ігнорувати біль. Його катували безліч разів, то ж подібне не викликало в нього якихось сильних емоцій чи почуттів. Крім жахливого болю, звісно.

Його зв'язали ще сильніше та один з вояків підняв його голову, щоб в'язень дивився просто в очі монарху.

Річард піднявся з трону та швидко підійшов до Едгара. Людвіг відступив назад.

-Твій син подібний на тебе лише зовнішньо, хлопче,-фиркнув Едгар без і тіні страху.-Його чекає велике майбутнє. Коли настане світанок його керування, то ти і твої закони будуть догоряти серед руїн Хантерлету.

-Ти оракулом ніколи не був, а залишаєшся лише прикладом жалюгідності магів,-крижаним тоном сказав Річард хапаючи його за горло.-Мій син більше не повернеться, він не дурак. Ми просто позбулись ще одну перешкоду. Астарнія буде жити і далі. Ми перемагали драконів не один раз. Я не боюсь...

-Смертеносця?-засміявся божевільно темний маг.

Від цього імені всі присутні відчули, як по їх шкірі пробігли мурашки. Ім'я, через яке і почалась та страшна війна, те яке викрикували солдати Дарактонії спалюючи невинні сім'ї. Його вважали міфом, але чомусь зараз все виглядало занадто правдоподібно.