"Проклятий Спадкоємець"

Розділ Дванадцятий.

-Смертеносець!-схоже вона це сказала занадто голосно, бо тепер всі дивились виключно в бік гостя.

Разом з Громокрилом та його сестрою, яка назвалась Лавандою, Драко вийшов з печери. На небі сяяв срібний круглий місяць, а біля нього, всього невеличка кількість зірок. З входу в печеру був гарний вид на декілька високих дерев, що здається слугували вежами для спостереження. Вони були посеред величезного поля, а далі були ще нові гори.

-Ми, можна сказати, знаходимось на кордоні з королівством, яким керує її Величність Зарфія,-сказав Громокрил і перевів світло-зелений погляд на шатена.-Тобі повезло, що ми в ту ніч воювали з армією королеви Вайлі над морем. Зараз ти знаходишся на землях королівства, яке належить спадкоємиці Дарактонії - Розелії.

-Одна з претенденток на трон?-тихо спитав Данир, згадуючи слова дракона, коли той навідував Астарнію деякий час тому.-Дякую за порятунок.

-Чому ви не в Астарнії?-поцікавилась Лаванда, звужуючи очі.-По його словам: ви не бажали брати участь у нашій війні. Однак, щось змінилось?

-Так...я, думаю, мені...кхм, треба трішки часу, щоб все обдумати,-кожне слово давалось йому тяжко.

-Його, судячи по всьому, хотіли стратити,-ці слова Громокрила, мов грім почулись у вухах Драко та той скрутно схилив голову і тяжко видихнув.

Громокрил трішки зніяковів від осуджуючого погляду сестри. Схоже хлопцю і справді боляче це визнавати, все ж таки це його рідне оточення. Драконам вже не в новинку, зо деякі раси їх недолюблюють. Навіть між собою в них є безліч образ.

Лаванда сказала щось про перевірку поранених та покинула їх на самоті.

Драко сів на землю та сперся спиною об холодну скелю. Спогади, мов нічні кошмари несли з собою лише страх та відразу. Принц навіть не знав до кого він це відчуває, до астарнійців чи до себе самого? Хоча, його вини там взагалі не було.

Громокрил сів поряд з ним та поклав руку на його плече. Драко кинув на дракона пустий погляд, але легко посміхнувся краями губ. Через мить він знову дивився на небокрай, напевно очікуючи щось побачити, але там нічого нового не було.

-Тут ведеться оборона королівства?-поцікавився шатен, розглядаючи ті величезні п'ять дерев.

-Так,-кивнув блондин та показав рукою на гори, які знаходились за тими «вежами».-Це ми називаєм «стіною безпеки», де є печери для вояків. Ми на другій такій. У нашого королівства їх всього троє. Це через те, що вогняних драконів найбільше. До того ж на нашому боці ще..., як ви таких називаєте, «Земляні?». Це через те, що Зарфія найбільш віддана Розелії та не проти пустити її на трон. Інші королівства тримаються по одному та мають десь по сім-вісім таких стін.