"Проклятий Спадкоємець"

Розділ Десятий.

Десь швидко пробігла мала тваринка. По запаху можна було зрозуміти, що це була миша. Всі миші швидко бігають, багато їдять, маскуються, а потім приносять заразу та сіють смерть. Пацюки це роблять більш відкрито. Проте, лише люди почали будувати свої життя завдяки цим аспектам. Від жорстокості до ненависті, від заздрості до недовіри, від брехні до ... власного щастя.

Підлога холодна та заплямована чи то брудом, чи то кров'ю. Навіть саме повітря у в'язниці було бридке, тяжке, всмоктавше в себе сум та сирість людських сердець, котрі зупинялись серед цих сірих стін.

Драко пустим поглядом розглядав кожну цеглинку. Чи може принц цілого королівства в одну мить стати схожим на неї? Такий ж тріснутий, може навіть розсипатись.

Юнак знову закрив темно-зелені очі, пробуючи знову забрати зайві емоції з спогадів та згадати конкретні факти. Втім, спогади про його вчинок виривали його, ніби хазяїн кота за карк, та викидали геть. Сором перемішаний з страхом набагато гірший за банальне почуття провини.

Він вбив. Вбив. Вбив! Просто так. Тому що інстинкти так захотіли. Дівчинку чи дівчину, яка могла ще прокинутись на наступний ранок. Хто б там нічого не говорив, про те, що можна забрати волю в когось чи надію, але тут забране життя. Це ж можуть робити лише вбивці, маніяки, вояки без цілі, але він – принц, захисник свого народу, надія роду та королівства. Однак навіть він заплямував свої руки чужою кров'ю та переконав людей у тому, що чутки про нього правда.

Чому ж він нічого не відчуває щодо цього? Невже його стара хвороба повертається? Він знову не відчуває хоч якихось почуттів?

Данир-молодший чув, що його заарештували, як вбивцю дівчини, але не, як дракона. Проте, наказ від Річарда Справедливого ніколи не був носієм тільки одного сенсу. Отже його здали...а то як пояснити, що його знайшли та наділи ці браслети? Для простого злодія анти-магічні сувеніри не потрібні.

Драко змусив себе піднятись на ноги, коли почув, що біля його камери стали гвардійці. Шатен кинув короткий погляд в їх бік та з здивуванням побачив там Зою. Вона кивнула чоловікам та вони повагавшись декілька секунд, відступили назад, даючи їм можливість поговорити.

Зоя повільно і невпевнено зробила крок вперед до нареченого. Було помітно, що її трішки трясло. Схоже вона й справді ледве-ледве тримає себе в руках. Так як і має принцеса, навіть зараз вона старається заспокоїтись, але переляк в очах її видає. Лорфар непереконливо брехала та бреше, він точно це знає.