З швидкістю биття серця

6

« 18 місяців тому

-Мишка, будеш мандаринку?- Генрі ліг поряд і обійняв мене- Коли ти встигла заснути?

-Скільки питань,- взагалі- то, він прийшов вчасно, ще кілька секунд і заснула б- Я і не збиралась спати,- збиралась, але йому цього не скажу

-Так мандаринку будеш?- засміявся хлопець

-Манда-а-а-аринку?- тільки я встигла договорити як долька залетіла мені в рот- Ммм мм- почала я обурюватись

-Жуй мовчки,- знову цей погляд

-Скільки ти ще будеш мене відгодовувати? Ти розумієш, це тупо насилля. А якщо я б не хотіла?

-Ну ти ж хотіла, в чому тоді проблема?

-В тому, що ти мене розгодовуєш,- Генрі плюхнувся поряд на спину

-Як ти можеш хвилюватись про це.- хлопець повернув голову і поклав її мені на плече

   Я замовкла насолоджуючись його присутністю. Він грався пасмом мого волосся. Це завжди викликало усмішку. Йому навіть не треба було на мене дивитись, він знав що мене це розвеселило. Проміння сонця світило прямо в обличчя. Зимове сонце це так забавно. Волосся блондина почало сяяти. Він підняв руку, закриваючи все сонце.

—Ну-у, поверни,- Генрі підняв погляд на мене- Так добре було

—Тільки заради тебе,- хлопець опустив руку- Тільки заради тебе я згоден терпіти це жахливе сонце, яке безжалісно знищує мої очі

   Він завжди знає як розсмішити.

—Мері...

—Мм?

—Ти можеш не відповідати. Просто хочу щоб ти знала,— хлопець перемістився і притис мене до себе

—Я кохаю тебе...

   Я знала, що ця мить настане, але на данний момент я не можу відповісти йому взаємністю. Я просто не можу сказати це точно»

—Можна, будь ласка, цигарку?— дописавши повідомлення наважилась спитати я

—Мишка,— знов ця «Мишка». Він ніколи не розповідав чому саме мишка

—Генрі, чому Мишка?— перебила я

—Їсиш як мишка,— блондин кинув мені пачку

—Серйозно?— аж смішно стало— А я то думала...

—Мері, це вже не смішно.— хлопець закурив— Ти за сьогодні хоч щось їла?

Я задумалась. Зрозумівши, що я геть нічого не з'їла, я відвернула голову щоб не бачити злого погляду хлопця.

—Що ж ти твориш з собою..— ледь чутно сказав хлопець, закривши лице рукою

—Це вже як одинадцять місяців не твоя справа,— сказала я і пожалкувала про це коли побачила гнітючий погляд хлопця

—Мері, як ти можеш так пахабно ставитись до свого здоров'я?- блондин підійшов до вікна і відчинив його повністю

Кілька хвилин ми мовчки курили. Я не наважувалась подивитись на хлопця. Але достатньо було чути як він нервово викурює вже третю цигарку поспіль.

-Досить!- я вихопила в хлопця з рук вже четверту і викинула через вікно- Ти свариш мене, але сам робиш теж саме...

-Мері,- перебив мене блондин- Просто повечеряй зі мною

-Пробач, що?- здивовано перепитала я

-Повечеряй зі мною- це усе чого я прошу

-Гаразд.- я зітхнула- Ввдвезеш мене потім додому?

-Можеш залишитись,- хлопець усміхнувся і направився на кухню

-Дуже смішно- кинула я йому в слід

Перші хвилин сім, ми їли мовчки. Я багато чого йому хотіла б сказати, але не маю як. Напевно, перше щоб я запитала, це чому він так поступив? Просто кинув мене не в найлегший період життя. Навіть нічого не пояснивши. Я зрозуміла б, і відпустила б, якби він прямо сказав, що кохає іншу. Це було б не менш боляче для мене, але я б прийняла це. А тут, я абсолютно не розумію нічого. Навіщо було так раптово зникати, і так же раптово повертатись в моє життя?

Я взяла пляшку вина, і налила собі в стакан.

-Потім не кажи, що я тебе споюю- Генрі ледь стримував сміх

-Будеш?- я потрясла пляшкою в руках

-А хто тебе додому везти буде?- хлопець взявся за пляшку, а я все ще не відпускала її

-Таксі відвезе- я розтиснула пальці і усміхнулась

   Задзвонив телефон. Це був Семюель.

С: Мері?
М: Привіт. В тебе там все гаразд?
С: Емм.. Так, тепер так. Зараз додому їду. Ти зараз де?
М: Я? (Генрі не відводив від мене погляду) Я вже вдома. Скоро спати піду.
С: Не проти якщо я завтра зранку до тебе заїду?
М: Добре
С: Віжпочивай тоді. Надобраніч!
М: Добраніч

   Я кинула телефон подалі на диван.

-Ай-ай-ай,- я підняла погляд на блондина- Мері, Мері, що ж ти так з хлопцем?

-Та куди мені до тебе...Просто,- я запнудась- Просто давай про щось інше поговоримо

   На диво, ми добре повечеряли, мило поспілкувались, і гарно посміялись. Я думала- буде гірше. Поки Генрі заносив тарілки на кухню, в двері подзвонили. Я підійшла, відкривши, побачила дівчину латиноамериканської зовнішності.