З швидкістю биття серця

12

    Я відкрила повідомлення, яке надійшло мені. Там було фото і підпис: «Ти наступна))». Мимоволі я закричала зі страху. Я затулила рот рукою і скотилась по стіні. Я ще раз подивилась на те фото. На ньому була Кетрін. Вся побита, в крові і синцях. Саме такою я побачила її в лікарні... Перед очима промайнув спогад з того дня... Та коли це вже все нарешті закінчиться?! Все чого я хочу це спокійного життя як в звичайної дівчини. Не боятись вийти з дому. Не прокинутись ночами від кошмарів. Не відчувати себе так безпорадно, як відчуваю зараз.

-Мері, що сталось?- переді мною присів Генрі- Мері!

    Я не відповівши, протянула блондину свій телефон. Він кілька секунд дивився, потім зітхнув.

-Не кажи, що все буде добре,- тихо сказала я, піднімаючись з підлоги- Я вже в це не вірю...

-Послухай, з тобою такого не станеться. Не варто опускати руки так швидко...- я не дала йому договорити

-Не знаю як тобі жилося останній рік. Судячи з твоєї нареченої добре. Але мені довелось складно. В один чудовий день я прокинулась, і зрозуміла, що той кого я називала коханим, покинув мене... Та ще й як...- з вуст зірвалась посмішка

-Раніше б ти не здалась так швидко. Що це за ставлення таке? Виглядає так, ніби ти вже готова розпрощатись із життям. Як ти взагалі можеш так? Візьми нарешті себе в руки!- зірвався Генрі, а потім моментально повернув собі спокійний тон- Я тебе знаю... Якби ти хотіла розібратись зі своїми проблемами- ти б з легкістю знайшла спосіб це зробити.

-Ти не маєш ніякого права мене засуджувати! Будь-хто, але не ти!- Генрі дивився на мене з виразом обличчя, який я не могла розібрати. Я не розуміла, що твориться в його голові на данний момент- Якого ти взагалі зараз знову з'явився в моєму житті? Я тільки звикла жити без тебе.

    На якусь хвилину між нами виникло мовчання. Генрі уважно дивився в мої очі. Чомусь вже вдруге за цей день я згадала за ромашки.

    По тілу пробігли мурашки від теплого спогаду. Моєму щастю не було меж коли саме ті ромашки Генрі подарував мені. Мене тішила думка, що мої почуття взаємні. Я пам'ятаю з якою радістю в той день прибігла додому з величезним букетом ромашок. Пам'ятаю як сиділа мамі розказувала історію цих квітів. На мить на душі стало світло.

    Шкода що лише на мить. Я повернулась до мого теперішнього, і раптово те світло зникло.