Я не здогадувалася, що демон може бути, таким прекрасним...

Глава 1

“Що таке кохання? Чи дійсно існує таке почуття, що за для коханої людини ми здатні до самих безглуздих рішень? Для мене це лише ілюзія а може і ні...”

Всім привіт. Мене звати Кім Місо, мені недавно виповнилося 19 років. У мене довге чорняве волосся, незвичні очі, оскільки вони мають три відтінки, карий, зелений та сірий,  фігура в мене також не погана попа і груди є.  Я звичайна студентка університету в Тегу, навчаюся на факультеті «Фінансів та міжнародних відносин». Все здається прекрасно але це не так.

Моя сім'я незвичайна, навіть трохи дивна. Пройшло вже 2 роки як немає на світі мого найкращого старшого братика Со Южина. Більшість не вірила, що ми могли були братом і сестрою, оскільки в нас різні прізвища та він був старший за мене на 5 років. Все це через нашу матір, вона вже в третє була одружена, з  Пак Джуном - моїм вітчимом. Так, дивно але моя мама була такою жінкою. Перший її чоловік був Со Мінху, батько Юджина, згодом мама познайомилася й одружилася з моїм батьком Кім Субіном відомим кирівником одної з найбільших компаній Кореї, свого батька в дитинстві я любила найбільше за всіх, він мене не менше бо саме я являлася єдиною його дитиною і спадкоємицею його компанії. Дуже давно я часто їздила до тата на канікули чи вихідні , але це лише перший рік, потім мама забороняла ці зустрічі та закривала мене в кімнаті й не випускала днями. Коли батьки розійшлися мені було лише 6 років, мама забравши нас з братом одружилася зі своїм новим чоловіком, тоді єдиною моєю підтримкою стов старший брат якого я любила більше за всіх. Згодом у мами та її чоловіка народилася двійня Сем і Вей. Тоді мама взагалі забула про нас з братом і займалася своїми улюбленцями. Я ніколи не хотіла добре навчатися але брат взяв з мене слово, що я навідміно завершу університет і знайду собі надійного чоловіка.

Вже як 2 роки я відчуваю всередині себе порожнину. Мами також не стало  як рік і 6 місяців це звучить не етично але я не сумую за нею, після появи Джуна вона забула про мене і про нас. 
Наразі я проживаю з вітчимом, братом та сестрою.
Вітчим ніколи не любив мене і не поважав, він працює на престижній роботі але жодного разу не давав мені гроші на якісь потреби або просто так, а на Вей і Сема витрачає все до останього.
Я змушена навчатися і паралельно підробляти офіціанткою в кафе біля університету.
Ви спитаєте чого я не проживаю з батьком, а все просто. Коли мама заборонила мені з ним бачитися, вона ніколи не згадувала про нього, де він мешкає та взагалі хто такий. Хоча я і знала про нього багато з інтернету, проте я розуміла, що пройшло багато часу. Можливо він вже і забувся про мене.

Звичайній будній день я повернулася з роботи і стомлено лягаю на ліжко покійного брата, я пожертвувала своєю кімнатою для Вей але цю кімнату нікому не дам зруйнувати.
- Мисооо! - кричав вітчим з  кухні.
- Так,батьку? - відповіла я
- Ніколи!! - перейшов він на крик - чуєш ніколи, мене так не називай! Ти брудне дівчисько! Чому вечеря ще не приготовлена!? - все ще кричав вітчим.
  Він ніколи не любив коли я називаю його батьком, бо так до нього можуть звертатися лише молодші та взагалі наші відносини стали жахливими.

- Але, я...я тільки що с..сама прийшла з роботи - опустивши голову, невпевнено відповіла я.
- Та мені всеодно коли та звідки ти прийшла. Така сама як і твоя мати- ШАЛАВА!!! - все кричав він.

Я ніколи не дозволяла собі плакати чи піддаватися емоціям та й зараз не вийняток. Я просто хотіла почати готувати, але раптом відчула різкий  біль на шоці, а згодом і холодний паркет.
Раніше Пак Джун ніколи не дозволяв підіймати на мене руку.

- Ти нікому не потрібне дівчисько, навіть твій батько забув про тебе, про таку потаскуху.. хахаха - почав сміятися вітчим.
   Не витримавши цього я швидко піднялася і почала кричати:
-Ти думаєш ти комусь потрібен!? Та твої діти чхати на тебе хотіли. Скажи дякую, що за цих 2 роки я ще проживаю тут і піклувалася про тебе та твоїх виродків. Я завжди тебе ненавиділа і краще в тей жахливий день ти сів за руль своєї проклятої машини!
   Сльози чомусь самі так швидко стали стікали по мої щоках, що я навіть і не зрозуміла через що, через жахливі спогади чи образливі слова в мою сторону. Як можна зрозуміти в мене характер не найкращий я можу витерпіти багато чого, що не виходить за мої особисті грані.
Я побігла та відкривши двери на вихід побачила...