Я була дуже здивована побачив старого друга Юджина і своє перше кохання. Тому стояла в повному ступорі поки не почула голос Юнги. - Ви знайомі? - запитав хлопець поглянув на мене. - Так - хором відповіли ми. - Місо, а ти гарно виглядаєш. Скучила за мною? - Лей ти здурів? Всі думали, що ти пропав, а я сподівалася,що все-таки вмер - суворо сказала я і в цей момент Юнги поглянув на мене. - Я не винен в тому, що сталося - спокійно сказав брюнет. - Якщо чесно спочатку я також не вірила, що ти міг бути виним, ви ж були найкращими друзями але коли ти втік я була дуже зла і почала вірити у те, що це ти винен всьому! - я стала кричати, сльози так і хотіли іти але я стримувалася щоб не заплакати. Юнги дивився на нас здивовано і не міг нічого зрозуміти, а Лей став підходити до мене щоб забрати сукню. - Не підходь до мене, чуєш, ніколи не підходь! - крикнувши я пішла в сторону Юнги на сходи - Юнги, де моя кімната? - Ходімо покажу - без емоційно відповів хлопець. - Ааа і доречі, Юнги познайомся це моє перше кохання Сон Лей з Тегу - показала я на Лея - Хван чи Лей чи як там тебе зайдеш до мене в кабінет - поглянувши в сторону Лея сказав Юнги, а потім повів мене до кімнати в якій я буду жити після весілля.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Кімната була дуже гарною, світлою і виглядала чудово. - Юнги, дякую за кімнату, хоча б вона світла у цьому будинку - сказала я і сіла на ліжко. - Нема за що Місо, ти в курсі, що ми повинні все всім розповісти - глянув на мене Юнги, але я не звертала на його увагу. Мої думки всі були забиті спогадами про брата, раптом я почала плакати. - Ти чого ревеш? Я щось не те сказав? - він підійшов і сів біля мене. Мені в той момент було дуже тяжко і я просто хотіла підтримки та уваги від будь кого. На рефлексі я просто повернулася та обійняла Юнги, а він почав гладити мене по голові та спині. Спочатку я і сама не відразу зрозуміла, що зробила але в його обіймах було так добре, тепло і я відчула себе краще. Пізніше заспокоївшись я сіла трішки далі. - Вибач за це, я не часто плачу, а якщо починаю плакати то починаю когось обіймати за для підтримки, тому вибач і забудь. - сказала я і хотіла встати аж раптом Юнги схопив мене за руку. - Сьогодні на даху ти теж обіймала Техьона через це? - поглянув на мене блондин. - Так, сьогодні явно не мій день. - посміхнулася я. - Гаразд, їдьмо, я завезу тебе додому - сказав юнак і ми пішли до машини. Всю дорогу ми їхали у тиші. По приїзду додому було вже 21:30 я прийняла ванну і лягла спати обдумуючи цей день.
