Якби стіни розмовляли

~VII~

5 seconds of summer — If walls could talk

~Some things are meant to be secret
   And not to be heard~

POV Cherry

Швидко збігаю по сходах, ну і звісно, як би це я не впала?
Чорт... Моя задниця...

Я вже ненавиджу цей день.

Як я могла проспати?

Ніколи більше не кажи собі: "Ще п'ять хвилиночок".

Клятий ранок клятої середи.

— Черрі, той синьокий красунчик за тобою приїхав. У вас щось серйозне? — Вівіан хитро посміхається за чашкою кави.

Що.
Він не казав що за мною приїде.

Перевіряю повідомлення.

А ні, казав...

— Чорт, не встигаю, — дивилюся на годину і починаю ще шаленіше носитися по будинку. — Ні, Вів, нічого такого про що ти подумала.

Я трохи наглію і забираю від неї такий необхідний кофеїн.
"Ділися з ближнім", — як то кажуть.

— Це... моя кава! — обурено вигукує зеленоока, та на її телефон приходить повідомлення, тому вона швидко забуває про помсту. Я не маю часу подивитися хто саме їй пише, треба ще знайти проект...

Напевно зі сторони це виглядає дивно: доросла дівчина, з хаосом на голові та в єдиному черевику, старається одною рукою запхати кляті зошити в сумку і водночас пити каву.

— Ти не бачила бордового кардигану? — він би мав пасувати до мого чорного плаття, але я його ніяк не можу знайти, — Вівіан?!

Айфон повністю поглинув меншу. Така маленька річ, а яку величезну владу може мати над людиною.

— Мам, де мій бордовий кардиган?!

— Аааааааа!— докричатись до сестри неможливо, ще й цю кляту підвіску не можу надягнути...

— Ось, тримай. Тобі слід було прокинутись раніше, — мама допомагає защепити неслухняний аксесуар і простягає таку довго шукану річ. — Ти не казала, що за тобою заїдуть.

— Я знаю, ма. Сама не знала, ма. — цікаво, Хеммінгс довго чекає? Нарешті взуваю другий черевик й намагаюся хоч трохи поправити своє волосся. Чорт, це безуспішно, і треба вже вибігати... — Пізніше все розкажу. Бувай.

~

— Доброго ранку, якщо він добрий. — Люк з усмішкою відкриває двері машини перед мною. Клятий джентльмен.