Подорож до невідомого

Розділ 12

    Темно й холодно. Брр. Тіло таке важке. Мене ніби тягне кудись униз, углиб якоїсь пітьми. Навколо так тихо й ні душі. Заждіть но, хіба я щойно не була на площі... здається там ще було багато людей. І хіба я не повинна повернутись ... але куди? Чому думка, що ніби так близько - вислизає прямо у мене з під носа ... брр ... холодно. Повіки такі важкі, так сильно хилить в сон. Можливо мені й не варто туди вертатися, можливо - це і є мій кінець. Хтось казав мені це недавно. Видно так і сталося... ха. Думаю так краще. Навіщо повертатися туди, де ти нічого не знаєш, чи туди - куди краще не вертатися, щоб не бачити того, що вже бачила. Якщо так подумати, то не так я бачила свій кінець, а в мене ж лише почалося студентське життя. Все було не так уже й погано, принаймі я терпіла ... а тут це. Та гаразд. Будь, як буде. Не страшно. Це ж лише я - одна і більше ніхто тут не опиниться ...це добре...краще я, ніж...

     Дівчина провалилася у глибокий сон. Вона спускалася й спускалася, поки нарешті не влягла на щось. Десь й ніде водночас. Час тут плинув зовсім інакше. Він тягнувся й розтягувався. Дівчина лежала й не ворушилася. Десь недалеко від неї був ще хтось, чия присутність була доволі відчутна. І цей "хтось" плакав. Не гучно. Просто тихо схлипував, наче самотня дитина, яку покинули.

- Дідько, чому ти плачеш? - плач розбудив сплячу дівчину.

    Вона поволі почала відкривати очі. Від яскравого світла довелося мружитися й дівчина не одразу помітила від кого йде звук, що її зміг розбудити. Нарешті очі звикли до освітлення й вона змогла оглянути своє місце перебування. Пусто. Довкола не було нічого. Просто місце біле, наче сяйво місяця. Плач доносився від маленької дівчинки років шести-семи, що сиділа неподалік й обіймала іграшкового ведмедика у голубій кофтинці. Дівчина вирішила підійти й заспокоїти маленьку. Підійшовши, вона хотіла погладити дівчинку по спині та її рука пройшла крізь неї - дівчина зойкнула. Вона оглянула себе й побачила, що все її тіло напів прозоре наче якийсь привид. Дівчина не на жарт налякалася аж гепнулась додолу. 

- Що це тттаке?...це моя душа? що це таке? Але ...але... - вона так і не договорила. 

    Перед ними з'явилася велика картина. Схоже було на проекцію якогось фільму. Зображення рухалося й навіть було чути слова та викрики. що доносилися. Дівчина уважно розглянула те, що відбувалося. Здавалося, що зйомка йшла від першого лиця - ось чиясь рука здіймається й дівчата, що стояли ніби перед нею, полетіли кудись назад. Далі почали збігатися якісь люди й щось кричати. І ось серед натовпу з'явилися три знайомі обличчя.