Таблетка

Розділ 1

Я Ната Тихонович або просто - Таблетка. Хоча я й ненавиджу це прізвисько і все, що з ним пов'язане, але це був значний шмат мого нікчемного життя. За свої вісімнадцять років я вже встигла нажити собі смертельно небезпечних ворогів, від яких тепер переховуюсь в новому місті. Сюди я переїхала недавно, в пошуках кращого життя, хоча моє старе не особливо хотіло мене відпускати.
Моя історія не про сіру мишку, що ненароком натрапила на молодого міліонера на вокзалі, який миттю закохався в неї і подарував прихисток своїх безмежно дорогих хором. Ні. Це історія про ту, що вирішила вирватися з малесенького міста, з замкнутого кола, з притону і довести сама собі, що чогось варта.
Двоюрідний брат допоміг мені знайти квартиру. Підселив мене до своєї подруги. А в якості заробітку я обрала бути офіціанткою в задрипаному пабі. Звучить не дуже. Але навіть зараз, натираючи бокали для пива брудною ганчіркою, я відчуваю себе вільною і щасливою. Так, як не почувалась дома. Вдивляючись в вушко бокала, я думками поринула в минуле:

У своєму рідному місті я була крутою і популярною. Але не завдяки спорту чи навчанню. Я була членом найбільшої н@рко-банди нашого регіону.
Я вважала це крутим. Тусити в нашому «гнізді» з старшими пацанами, що рубили тисячі на маленьких пакетиках порошку.
Я прийшла туди в п'ятнадцять. Не заради н@ркоти чи бабла. Просто, за компанію з подругою.
Той фатальний день я не забуду ніколи. Я вперше переступила поріг «гнізда». На вході стояли озброєні до зубів охоронці. Всередині все скидалося на звичайнісінький паб: тьмяне світло, столики, розкидані по всій залі, задимлене повітря. І люди, що без будь яких огризань совісті юзали порошок, курили та запивали алкогольними коктельчиками. Майже біля кожного хлопця сиділи одна або двоє напів-голих дівчат. Вони чудово знали, що тут вони лише іграшки. Але за таку то оплату, їх усе влаштовувало. Вони з зацікавленням оглядали мене з ніг до голови. Особливо моє довге, біляве, хвилясте волосся та пухкі рожеві губки.
Вони знали, що подобається цим чоловікам. Їм довподоби такі, як я. Цнотливий ангелочок. Саме так прозвав мене Сем - гловарь банди, вперше побачивши.
Відполірувавши бокал, я відволіклась від роздумів та взялась приймати замовлення.

@@@

Після завершення робочого дня, я зразу поспішила додому.
Пройшовши кілька сірих багатоповерхівок я нарешті знайшла свою. Старі, радянські панельки.
Цілі райони цих будиночків, кожен наче клонований з іншого, стояли в практично в кожному місті країни. Нікчемні пережитки минулого. Відрізнялися вони лише ступенем захаращеності дитячих майданчиків.
Мій двір був досить привітним і цивілізованим. Та й під'їзд, порівняно з більшістю інших, був цілком чистеньким.
Код на важких залізних дверях вже давно не працював. Під'їзд з легкістю прочинявся без замка, а потім з гучним хлопком, залізні двері зачинялися.
Я піднялася на четвертий поверх та відчинила ключем замок. Я роззулася на порозі та ввійшла в самотню, тиху квартирку. Моя сусідка - Віка, ніколи не була балакучою чи шумною. Дівчина завжди або сиділа над підручниками, або пропадала у свого хлопця.
Я спокійно пройшла до маленької кухні. Налила в чайник свіжу воду та поклала його на запалену комфорку. Поки залізний чайничок нагрівався, я сіла на стільчик, обіпершись на підвіконня, і вдивлялася у вид з вікна. Нічого особливого: яскраві каруселі, на яких гойдаються дітлахи та більш старіші, облуплені качельки, що дали свій прихисток закоханій парі підлітків.
Чайничок засвистів, я зняла його з плити та заварила в чашичці чай.
Я не була фанаткою гарячих напоїв, та саме цей чай любила найдуще. Білий ангел. Саме так він звався.
Вперше я спробувала його ще в себе дома, прийшовши з похміллям з дурної вечірки на яку затягнув мене мій тодішній «крутий» бойфренд. Я, як і зараз, нагріла собі кип'ятку, не найкраще при похміллі, я не знаю чим тоді керувалася. На столі лежала велика бляшана коробочка з різними чаями.
- Білий ангел, - прочитала я та по пріколу вирішила спробувати.
Цей чай мав чудодійний ефект. Саме тоді я вперше задумалась над тим, щоб втікти. Він давав мені надію, але й не обіцяв зайвого. Він був надихаючим, але й депресивним. Аромати квітів вміло поєднувалися з запахами весняних трав.
Тікаючи з дому, я забрала цей чай з собою, наче талісман.
Я відсьорбнула ще кілька ковтків і почула знак сповіщення. Ввімкнула екран восьмого айфону, повідомлення з телеграму.
Оля: Привіт, не хочеш сьогодні потусити?
Ми таак давно не бачились
Хто йде?: Я
Зацікавлено відписала я, підігнувши під себе ногу.
Оля: Та ми з тобою і ще може хтось з дівчат наших.
Не довго думаючи я відповіла кородке: Ок
Оля: Клас!!!
Тоді біля love in в 00
Допивши чай і вимивши кружку, я забігла в свою в кімнату. На годиннику було всьо 19:02 тож я встигла ще кілька годин поспати і рівно в 22:30 почала збиратися.
Я вдягнула чорні скіні джинси та блискучий топ. Тоналка, консилер, пудра, хайлайтер - типовий набір. Підмалювала свої довгі біленькі війки та брови і останній штрих: як і завжди я це робила, накрасила губи червоною помадою.
Коли я виходила з дому на годиннику було всього 23:06. Я взула чобітки на каблучку, закинула на плече невеличку сумочку та вибігла з дому.
На вулиці було прохолодно. Приємне вечірнє, літнє повітря вдарило в ніздрі. Не дивлячись на пізню годину, на площадці все ще не вгавали підлітки.
Як і будь якій дівчині, мені було лячно іти старими, малоосвітленими вуличками самій. Але ще більше, я не хотіла тратити гроші на таксі.
За кілька хвилин я вийшла на абсолютно безпечну, освітлену і людну вулицю. Йти було вже не страшно.
До клубу було досить далеченько. «love in» - один з найпопулярніших клубів міста. Ми з Ольою ходили сюди тільки в дні знижок на вхід. Тут можна було з легкістю підчепити багатеньких хлопчиків і забезпечити собі випивку на весь вечір, що я в принципі завжди і робила.
Біля неоново-фіолетового входу, в черзі я помітила Олю. Подруга радісно розкрила обійми:
- Привііт.
З нею ми познайомили в перший ж мій робочий день. І хоча вона вже давно не працює в пабі, ми й досі спілкуємось. Вона мало не єдина моя подруга в новому місті.
В балачках про роботу ми вистояли довгу чергу, показали паспорти і нарешті заплатили за вхід.
Всередині усе світилося яскраво малиновим, синім та фіолетовим. На годиннику було всього 00:30, а клуб вже був мало не повністю забитий. Усі рухалися в такт авторських треків. Хтось відпочивав за столиками на верхніх балкончиках потягуючи кальян і наминаючи суші. Решта починали знайомитися одне з одним біля барних стійок. Десь до 2-3 ночі, маса попре у ВІП кімнати. Але не ми з Ольою.
Ще на вході я запримітила, не дуже симпатичного хлопчика, зате з товстим кошильочком. Наче змійка, я підповзла до брюнета, який за кілька хвилин флірту, замовив мені перший коктель. Я подякувала йому і попросилася на кілька хвилин. В толпі я помітила задоволену мордашку, що рухалась до мене. В Оліних руках також був коктель.
- Сьогодні нам везе, - радісно, трішки п'яним голосом прокричала дівчина.
- Таак! - відповіла я.
І справді, цей вечір мав чудовий початок, і я б і далі відривалася під гучні баси, що рубанили з колонок, якби не ще одне знайоме обличчя в толпі.
Мої очі миттю округлилися від шоку, а усе тіло вкрилося холодним потом. Це вони - троє хлопців з того сраного угрупування. І я знала, що вони шукають - мене.