Таблетка

Розділ 4

Весь наступний тиждень я провела в паскудному настрої. Мій роботодавець затримав зарплату, мої збереження вже почали закінчуватися. Я дуже раділа, коли Олег з Вікою замовляли щось на кшталт піци і пропунували їсти з ними. Не те щоб я дуже хотіла їсти, радше навпаки, через це кляте відчуття тривоги мене вивертало мало не від всього. Але пити лише одну воду теж не можна.
Робота перетворилася для мене на муку. Я постійно вглядалася в обличчя відвідувачів в страху впізнати знайоме. Едік, або решта банди, ніхто більше не з'являвся. Але я знала, що це далеко не кінець.
Дорогою додому я оберталася на кожен шорох. Це перетворилось на кляту параною, наче я зхожу з розуму.

- А що буде, якщо я колись захочу піти? - запитала я Сема вилежуючись з ним на його ліжку.
Надімною пролунав голос:
- Ти не підеш, - впевнено відповів він погладжуючи моє волосся.
- Ну я ж не кажу, що так і буде, але раптом, - усміхнено продовжувала я.
- Ніяких раптом! - грубо увірвав Сем.
Я ніяково замовкла. Коли він починав говорити в такому тоні, я знала - треба закрити рота.
Та моєму бойфренду виявилось недостатньо сказаних слів, тому він продовжив:
- Якщо ти втечеш, - Сем перевернувся на живіт і тепер дивився прямо мені в очі. - Я тебе всеодно знайду. І поясню, чому це була велика помилка.
Його очі світилися диким вогнем. Я впевнена, такі ж мали люди, що розпочинали війни та вбивали людей. Погляд його карих очей був божевільним та жорстоким. Я швидко відвела свій погляд, та йому це не сподобалося. Сем грудо стиснув моє підборіддя і змусив дивитися собі в очі:
- Пообіцяй, що ніколи цього не зробиш! - грубо наказав він.
- Обіцяю, - швиденько проказала я, аби лише вивільнитися з його гарячої долоні.
Його обличчя розпливлося в посмішці:
- Я тебе кохаю, - проказав він.
- І я тебе, - не задумуючись відповіла я.
Сем нарешті відпустив моє обличчя, встав з ліжка та вийшов з кімнати. Коли я переконалась, що він вже далеко - просто обійняла ковдру і тихо заплакала.

Я знала, що мені не можна тікати, але я зробила це. І якби ж не цей нишпорка Едік - все було б чудово.

***
Я вже майже досиділа свою зміну в пабі. Аби трішки заспокоїти свою параною я залипала в телефоні. Гори одноманітних мемів вже зовсім не тішили мене, тож я просто ввімкнула музику в навушниках. Зараз саме звучав приспів, в якому автор раз-за-разом повторював «І want to kill myself». Як символічно подумала я, та навіть трішки посміхнулася.
Враз мій настрій перемінився, я помітила хлопця, що підходив до барної стійки. Мої очі округлилися від страху, я вже подумала, чи не варто мені забігти на кухню, але відмовилася від цієї ідеї. Яка вже різниця якщо він таки мене помітив? Він не відчепиться. Кляті навушники, усе через них.
- Привіт таблеточко, налий мені пива, - наче старий друг промовив Едік.
- Вали! - коротко відповіла, та під його строгим поглядом одразу прикусила язика і налила пива.
- Я не знаю, яке ти хотів. Це світле, - тихо відповіла я, протягуючи келих.
- Чудово, все як я й хотів, - задоволено промовив Едік.
Хлопець відпив ковточок, замастивши верхню губу білою пінкою.
- Це все? - перепитала я, хоча знала, що ні.
- Так, цілком, - спокійно відповів чоловік поглядаючи на бокал.
Та я ні на мить йому не повірила. Аж надто добре я його знаю.
За мить хлопець імпульсивно підводить погляд і хапає моє підборіддя, притягнувши до себе.
- Де бабки? - грубо стиснувши обличчя питає він.
- Та не маю я такий бабок!
- То знайди! Я ж тобі навіть спосіб заробітку підказав!
- Я не буду сраною шалавою! - гарчу я, нарешті підвівши погляд на хлопця.
- Чого ж ти така тупа! - гримнувши кулаком по столу кричить він. Хлопець пускає моє підборіддя, грубо ним струснувши та відходить від барної стійки. - Зрозумій, мені глибоко насрати, що буле з тобою потім! Я не сказав Сему про тебе зразу, тільки тому, що знаю, що краще вже бути сраною шалавою ніж попастися в його кігті! Я знаю, що тебе затягнули в наркоту, коли ти була малоліткою і це не справедливо. Я даю тобі клятий шанс на хороше життя, а ти мене динамиш! Де твій курячий мозок блондинко?!
- Чому ти просто не можеш залишити мене в спокою? - плачучи запитую я. Мій голос бринить наче натягнута струна.
- Ти взагалі поїхавша чи як? Я вже сказав, що мені срати на тебе! І переставай ревіти!
В цей момент я помічаю, що весь зал замовк і знервовано дивиться на нас.
Я хотіла просто побігти звідси під три чорти, але страх заблокував мене. Я відчувала, як гарячі сльози - вияв слабкості, течуть по моїм щокам, та не могла з цим нічого вдіяти.
- І так Таблетко, або ти даєш мені срані сімдесят тисяч найблищим часом, або я здаю тебе Сему, - він перестає горлати на весь зал і наближається до мене. - Ти ж знаєш, що з Семом тобі лібше не бачитись? - майже шопотом промовив він.
На його словах мій плач перетворюється в мало не істерику і я нарешті знаходжу в собі сили втекти в туалет.