Цей фанфик по серії книг "Коти Вояки" розповідає про життя і пригоди новачки Світлолапки. Продовження щотижня. Фанфик також можна знайти на моїй сторінці в інстаграмі - kitty_warrior_ua. Приємного читання!)
- Зупинись! - Виховник скинув з себе новачку. Він був весь червоний від люті, вона - від сорому. Не довго думаючи, киця повернулась і побігла геть з тренувальної лощовини. З неймовірною швидкістю вона влетіла в новацьке кубло. На превелике розчарування, там також була її сестра Темнолапка. - Що сталося? Ти рано повернулась з тренування - Я... Я напала на свого виховника!.. Темнолапка здивовано глянула на сестру - Тобто? У вас же ніби було бойове тренування - Він назвав Ряболапа недоумкуватим! Я розізлилась... Темнолапка позіхнула, виставивши на показ свої білосніжні зубки. Потім вона, всім своїм виглядом показуючи незацікавлення, вляглась на підстилку. - Ніби він таким не є. Світлолапка ледве стрималась, аби і їй не врізати. Натомість киця просто лягла якнайдалі від сестри, біля входу до кубла, хоч там і було найхолодніше. Новачка поринула у неспокійний сон. *** - Прокидайся! Дивно, це був голос не Ряболапа, не Темнолапки й не Сіролапки, що спали з нею в кублі. Крапко! - Що ти тут робиш? - Я живу вже не в медикублі, а біля поваленого дерева прямо за вашим кублом! - Ііі що мені робити з цією інформацією? Крапко схилив голову. - Хіба це не добре? - Ти все ще заручник. - Так, але за мною вже не стежать цілодобово! І я зможу втекти й повернутись до свого Клану! Світлолапка глянула на його обмотану павутиною лапу. Крапко спіймав цей погляд: - Не зараз звісно, думаю, я залишусь тут ще на кілька днів. Давай, поки я тут, прогуляємось по лісу? - Чи ти здурів? Ще ж навіть достатній патруль не вийшов! - Ледь не розбудивши решту новаків, сказала киця. - Вас що, не відпускають самих погуляти по території? Аа, ти боїшся, що тебе покарають! От в нас в Щасливому Клані можна ходити де ми захочемо і будь коли! Такого зухвальства Світлолапка не очікувала, тож піддалася на провокацію і гордо вийшла з кубла. - Наш Клан нічим не гірший! Крапко засміявся: - Ти сказала це вголос? Тому то ми й звемося Щасливим Кланом - бо ми живемо, а не виживаємо! Ми робимо, що хочемо - не потрібно слухати наказів виховників, кошенята можуть почати тренуватися коли захочуть. Ніхто не буде цькувати когось за чистоту крові чи інтелект, - тут він зробив паузу, - ми завжди живемо в злагоді, теплі й ситості. Крапко закінчив тираду і пошкутильгав з табору, Світлолапка - за ним. Новачка пригадала цю гнітючу атмосферу, що переслідувала її останнім часом, куди б вона не пішла. Агресія побратимів, недовіра і зневага... За кожним твоїм кроком слідкує виховник, і боронь Зореклане піти з полювання без здобичі... Невже в Щасливому Клані не так? Киця наздогнала Крапка і вони разом пішли до лісу. Всі ще спали, але небо починало ясніти. - Слухай, а як утворився ваш Клан? Очевидно, ви не чистокровні лісові вояки. - Спитала Світлолапка. - Більшість з нас були домашніми, чиї Двоноги виїхали кудись і викинули котів на вулицю. Там де ми жили стали будувати нові гнізда Двоногів, для нас їжі не було, багато хто тоді загинув. Тоді вигнанці з лісу розповіли нам, самітникам, про Клани, Вояцький Правильник та Зборища. Підсвідомо деякі з нас почали наслідувати Клановий устрій - щодня ми зносили їжу на окрему купу, а потім кожен брав свою частку. Ми стали ходити на полювання групами і так вдавалось вполювати більше здобичі. Та в один момент котів з всієї округи почали виловлювати Двоноги, і ми зрозуміли, що довше залишатися в їх угіддях небезпечно. Ми мали тікати, і втекли всі разом, об'єднавшись в Клан. Якраз тоді я й народився. Громова новачка захоплено слухала цю історію, вже й забувши про те, як ненавиділа кицюнь та й весь Щасливий Клан. Вона раптом навіть перейнялась повагою до Крука, котрий провів свій Клан через стільки випробувань. Мабуть, він не такий і поганий... - Хей, чому ти така напружена? Наздоганяй! - Крапко штовхнув Світлолапку і швидко відбіг від неї на кілька лисячих хвостів, вже й забувши про поранену лапу. Та він давно міг втекти, якби хотів! Киця в два стрибки дісталась до Крапка, та він забрався на дерево, чіпляючись кігтями за гілки. Світлолапка стрибнула за ним і почала дертись на саму верхівку. Ось вона вже майже вхопила його хвіст, та гілка під лапами хруснула і новачка в паніці заметляла передніми лапами, намагаючись вхопитись за що-небудь. В ту ж мить Крапко вхопив її за карк і підняв на гілку.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Обережніше! Я б не хотів побачити твою шубку розмазаною по землі! - Ги-ги. - Буркнула кицька, та все ж вона була вдячна йому за порятунок. Так двоє котів і сиділи на верхній гілці дерева, споглядаючи світанок.
