За межами Клану | Фанфик по Котам Воякам

Розділ 9 | Ганебна втеча

— Т-там була лисиця... — Плачучи, виправдовувався Ряболап.
— Я так і знала, що ти зрадник! — Гарчала Жовтоока. Кішка наскочила на Ряболапа, з неочікуваною для старої медикицьки силою повалила його до землі і притисла так, щоб той не міг підвестись. Невже вона справді думала, що він міг становити загрозу?
Темнолапка послідувала її прикладу і спробувала притиснути Крапка. Той був куди сильніше неї, але не пручався, щоб не погіршити ситуацію ще більше.
— Не чую я тут лисячого запаху! — Сказала Темнолапка.
"Ну звісно, ти ж ніколи в житті лисів і не бачила, звідки ти можеш знати, як вони пахнуть?!" — Подумала Світлолапка.
— Я відчуваю лише кров, страх... І що? Ще й сестру! — Зойкнула темнохутра новачка. Погляд її ковзнув на дерево, і киці не залишалося нічого, окрім як стрибнути до решти котів, на похмуру галявину. Жовтоока здибила хутро і вищирила зуби, Злотосерда на мить підвела затуманений погляд, та знов опустила його до тіла Чорниша.
— Зрадники! З вами треба зробити те ж, що й ви зробили з Чорнишем! — Медикішка не тямилася з люті. Вона вважала, що вони вбили кошеня!
— Н-ні, Ряболап з Крапком його рятували!...
Безнадійно. Їм не вірили.
"Тепер ми самі будемо заручниками, доки не вдасться довести власну правоту. Якщо вдасться... Або нас вб'ють. Або виженуть, це не найгірший варіант. Та навряд Срібнозір дозволить вбивцям вільно гуляти поруч з лісом чи зв'язатися з Щасливим Кланом" — Думала новачка. Вона була досі шокована смертю, що відбулась на її очах, що не могла придумати жодного рішення, що можна було б вчинити в цій ситуації. Вона розуміла хіба всю її безнайдійність.
— Миша чекає світанку! — Раптово викрикнув Крапко.
Той клич, що його кричав Крук! Здається, він означає заклик до дії.
Він штовхнув Темнолапку задніми лапами, вмить вивільнився і кинув швидкий погляд на Світлолапку. — Біжи!
Новачка досить швидко зорієнтувалася і побігла з табору. Тим часом Крапко допоміг вивільнити Ряболапа і вони вже поспішали за нею, не обертаючись назад .
Злотосерда закричала і побігла навздогін. Вона була люта, і це додавало їй швидкості наздогнати Світлолапку.
— Ми не вбивали Чорниша! — Не збавляючи темп, сказала Світлолапка. Вона знала, що в будь - який момент Злотосерда може схопити її за карк і не дати втекти, та цього досі не сталось — Повір нам, благаю!
Сіра кішка продовжила бігти, але в ній вже не читалася лють, радше втома і біль від втрати сина.
— Я вірю.
Злотосерда сповільнилась, Світлолапка теж. Вони поглянули одна одній в очі, й новачка зрозуміла, скільки зусиль їй коштувало це сказати.
— Дякую.
Вона побігла далі, востаннє обернувшись назад:
Злотосерда вже не бігла, а сиділа, натомість Ряболап з Крапком втікали від Темнолапки й Жовтоокої.
— Біжіть!
Наступаючи лапами на промерзлу землю і двічі ледь не впавши, новачка маневрувала поміж дерев з незвичною швидкістю, поступово віддаляючись від переслідувачів.
Ряболап перечепився через пеньок і впав.
— Підводься! — Крикнула йому Світлолапка.
— Я застряг! — Лапа новака стирчала в корені пня, і він відчайдушно намагався вивільнитись, доки Темнолапка й Жовтоока вже майже наздогнали їх.
Тоді вона повернула назад і заходилась гризти зубами корінь. Нарешті вдалось це зробити, і вони побігли разом.
— Ми відстаємо... Сюди! — Вони різко повернули до межі з Вітряним Кланом. Киця швидко забігла за неї, Крапко теж, але Ряболап ще мить вагався. Нарешті він це зробив, і тепер коти були в безпеці.
— Все, ви не можете переступити межу. — Крикнула їм Світлолапка, але її голос перейшов  в писк, коли Жовтоока загарчала і кинулась за ним.
Медикішки ж в праві ходити по чужій території, чорт!
Але вона залишалась єдиною переслідувачкою, проти трьох швидких новаків у неї було небагато шансів. Вже за кілька хвилин погоні, котрі, щоправда, здавалось вічністю, медикішка почала відставати. Вона сипала переляканим новакам прокльони в спину, але вже потроху сповільнювалась.
— Все одно не зупиняйтесь. — Сказав Крапко, хоч ніхто й не збирався. Коти бігли по ворожій території, молячись, аби не зустріти патруль. За цей час ніхто не проронив ні слова. Лапи вже нили від холоду й втоми, коли під вечір вересовища опинились позаду.
— Ми можемо видихнути спокійно. — Втомлено нявкнув Крапко. Він вказав хвостом на сухий кущ, котрий міг би послужити непоганим прихистком на одну ніч. — Облаштовуйтесь.
Ряболап першим ляг туди. Котик був виснаженим, і, очевидно, голодним, бо не їв від ранку. Однак коли Світлолапка й Крапко вляглися поруч, він не стулив очей.
— Ми, виходить, втікачі? Ні, гірше - вигнанці... Куди нам тепер йти?
Якби світило сонце, можна було б побачити, як Світлолапка з Крапком перезирнулися. Новачка нявкнула:
— Не зовсім, є куди. В Щасливий Клан.
Котик здригнувся і прищулив вуха:
— Що ти верзеш?!
— Не хвилюйся, — спокійно заговорив Крапко — Це на благо для всіх. Ми підемо туди і переконаємо не нападати на ваш Клан і покинути ці краї. А потім заживемо чудовим життям без битв чи голоду.
— Виглядає, ніби ви вже про все змовились! — Ряболап цокнув язиком.
— Ні, ми б не могли передбачити напад лиса, але втечу планували... — Сірий котик замовк. Він почув голос і кроки. Всі теж почули, і принишкли в кублі.
То був голос Срібнозора.