За межами Клану | Фанфик по Котам Воякам

Розділ 10 | Сніг

Він нас помітив??
Здалося, що ні. Срібнозір повільно пройшов повз кущ, не звернувши на нього уваги. Провідника наздогнав Воронохвіст, і вони продовжили розмову.
-...Нарешті скажеш мені, чому ти так хвилюєшся? Не може ж це бути через один сон!
- Ти не був там! Ти не чув, як це було жахливо! Я йшов до Місячного Ставу за відповідями, а отримав лише нову проблему. - Провідник зітхнув - Це було зловісне пророцтво. Предки сказали, що наступний новолист буде останнім для Клану, якщо я не дізнаюсь чому.
Воронохвіст засміявся:
- Саме так і сказали?
- Я не можу розказати всі подробиці, але все так і було.
- Означає, в нас є ще час до новолиста! А до того не варто забивати собі голову словами мертвих котів.
Хутро на загривку Світлолапки наїжачилось і вона тихо зашипіла. Як він міг так зневажити Зореклан?!
- Цить! - Шикнув Ряболап. Воронохвіст обернувся на звук, але Срібнозір покликав його і вони пішли в сторону Громової території.
Наступні кілька митей коти лежали непорушно.
- Він щойно отримав пророцтво? Від кого? - Зрештою запитав Крапко.
- Зранку ти отримаєш урок релігії й я все поясню. А зараз давай спи.
Котик кивнув і звернувся клубочком. Друзі гріли один одного своїм хутром, але це не відміняло морозу надворі. Гілки куща дряпали спину.
Світлолапка прокинулась від холоду. Вона все ще почувалась втомленою, сонною і голодною. Киця озирнулась навколо і їй не відразу вдалось зрозуміти, що вона більше не в затишному новацькому кублі, а в корінні куща поруч з Ряболапом і Крапком(вони ще спали). Новачка акуратно вийшла звідти й їй відразу впало на ніс щось мокре. Дощ?
Але то був не він: навколо літали й осідали на землю білі пластівці. Світлолапка ще ніколи такого не бачила, тож зачудовано роздивлялась навколо, аж доки з імпровізованого кубла не вийшов Крапко.
- Ваау! Це, напевно, сніг!
Котик захоплено підстрибнув і піймав язиком сніжинку. Друзі засміялися.
— З таким же успіхом я зможу зловити мишу! — Підморгнула киця і пішла на лови. Крапко хотів би ще щось сказати, але промовчав.
                                                 ***
Здобичі тут було скупо. Світлолапка не звикла полювати на відкритій території, а сніг ще й відволікав. Зрештою вона принесла двох худих мишей і розділила їх з друзями.
Завершивши трапезу, Крапко повів їх туди, де, на його думку, тимчасово отаборився Щасливий Клан.
Але чи встигнуть вони туди дістатися швидше, ніж Крук нападе?
Принаймні якщо він вже планує це зробити, то має бути зі своїм Кланом десь поруч. Але навіть щоб обійти околиці лісу треба немало часу, а якщо потрібно ще ходити в обхід, щоб уникати можливих патрулів, то це займе багато днів!
Вже другого вечора після втечі новаки відчували безсилля. Ніде не було ані сліду Щасливого Клану, хоч Крапко й переконував, що вони десь поруч.
— Слухай, а може, вони й не тут взагалі? Може, вони й не планують нападати, а вже знайшли місце для табору за багато хвостів звідти? — Заговорив Ряболап, коли вони сиділи під деревом, укриваючись від хурделиці, що бушувала навколо.
— Ні, вони не могли. Але... — Крапко зітхнув і уткнувся носом в свої лапи. — В такому випадку доведеться їх шукати в місті.
— Де??