За межами Клану | Фанфик по Котам Воякам

Розділ 8 | Що таке "небезпека"

— Я чув все, що казав той кіт... Мені треба тікати!
Світлолапка розуміла, що він має рацію, хоч і не хотілося цього визнавати.
—  Я знаю, що Крук захоче знову напасти, не знаючи, що на нього чекають.
— Ти повинен йти якнайдалі звідси, аби вижити. — З гіркотою в голосі  зітхнула новачка — Я чула про покинуту повітку Двоногів на захід звідси...
— Ні! Я маю йти, аби попередити свій Клан! Чи ти вважаєш, що я думаю лише про свою шкуру?
Біло-руда новачка не знала, що й сказати. Крапко не міг залишити свій Клан в біді, хоч той Клан і був лише купкою кицюнь, що не чули про Вояцький Правильник.
— Це ж небезпечно! А що, як тебе вб'ють?
Крапко поглянув на подругу, і його бурштинові очі, що мов сяяли в темряві, промовляли самі за себе.
— Я маю це зробити.
— Тоді я піду з тобою! Все одно я вже не можу тут залишатися, останню повню тут просто нестерпна атмосфера! — Сказала новачка — А без тебе...
Погляд сірого котика тепер був здивованим:
— Ти покинеш свій Клан в такі скрутні часи?
— Якщо ти йдеш попередити Щасливий Клан, щоб він не нападав, то я зобов'язана провести тебе туди в безпеці і відвернути непотрібну битву!
Крапко усміхнувся. Про себе він вже переконався в тому, що це не зрада Громового Клану. Тепер бажання розділити дорогу з Світлолапкою, здавалось, переважило.
— А потім ти зможеш залишитися там, Крук радо тебе прийме. Треба йти, поки ваші коти на Зборищі.
— Гаразд... — В ту ж мить легковажна думка піти з дому налякала кицю. Чи була вона готова покинути рідний дім, аби приєднатися до кицюнь?
— Якщо ти не хочеш...
— Ні - ні, мені просто потрібен час. Ми можемо ще якусь хвилину подивитися на табір? Он на те дерево я збиралася, коли була ще кошеням... — Світлолапка вийшла з табору, озираючись назад, чи не дивиться хто на них, та всі спали. Новачка підійшла до невисокої сосни і залізла на неї, Крапко зробив те ж саме. Звідти було видно частину лісу та сонний табір. Можна було помітити коричнево - руду шубку Ряболапа, що прямував до виходка.
— Не впевнена, чи зможу його покинути. — Впівголоса сказала киця.
— Пам'ятай, ніхто тебе не... — Крапко здивовано повів вухами — Це що, кошеня?
Було видно, що з табору впевнено простувала якась чорна цятка. Вона вже відійшла на півсотні лисячих хвостів звідти і сіла майже під сосною, де сиділи Світлолапка з Крапком. В тій цятці вже можна було впізнати Чорниша.
Світлолапка вже хотіла гукнути котика, але за неї це зробив Ряболап, що вже стояв біля тернового тунелю. Очевидно, він помітив, як Чорниш вийшов з ясел, і прослідував за ним.
— Малий, вертай! Тобі не мож... Аа?
За спиною в Чорниша майнула тінь, і тишу перервав пронизливий крик кошеняти.
Ряболап враз кинувся бігти на допомогу, та застиг на місці: над тілом Чорниша схилився лис, і, очевидно, вже шукав нову жертву.
— Брате, тікай! — Випалила Світлолапка. Лис обернувся на звук, і в той же момент Ряболап стрибнув йому на спину, шалено дряпаючи кігтями. 
З дерева зіскочив Крапко і з одного удару роздряпав тварині ніс до крові. Сутичка тривала недовго. Лис завив і втік геть, залишаючи криваві сліди.
Мов паралізована від побаченого, Світлолапка вчепилася кігтями в гілку. До неї долинув запах крові і ще чогось, несумісного з життям.
— Тебе не поранили? — Звернувся Крапко до Ряболапа, що сильно тремтів. Новак похитав головою, та здригнувся: зі сторони табору чулися кроки. Жовтоока, Злотосерда та Темнолапка прибігли на крики. Їх очам відкрилась така картина: Ряболап з Крапком стояли, обмазані кров'ю, над тілом кошеняти. Кішки поширили очі від жаху, а Злотосерда в три стрибки дісталась місця події. Вона нахилилась низько до землі, і зламаним голосом нашіптувала до синочка:
— Що вони зробили з тобою? Синку, вставай! Вставай, благаю...
Однією лапою кішка штурхнула Чорниша. Тіло впало на інший бік. Очі кошеняти оскліли, а лапи більше не рухались.