Доля чаклунки

Глава 13

Переміщення між світами знову було раптове. Леся навіть кліпнути не встигла, як навколо почувся такий знайомий шум великого міста. Оглянувшись, впізнала знайомі будівлі. Вона була вдома.
Бажан виглядав ще більш спантеличеним. Прикрив вуха, коли поруч промчав мотоцикл, і з обуренням подивився йому вслід. Трохи заспокоївся, коли зрозумів, що люди поруч теж незадоволені такими децибелами та вихлопами чадного газу.
– Що це за вежа зі скла? – запитав, вказуючи на найвищу та найсучаснішу будівлю в місті, що височіла прямо через дорогу від них. Сонце, що саме клонилось до горизонту, залишало оранжеві відблиски на склі, засліплюючи прохожих.
– О, – з якимось божевільним ентузіазмом відповіла Леся, – Це нова штаб-квартира ордену Мечоносців. Таємниця за сімома замками. Якщо погодимося на угоду Велеса, доведеться ознайомитись з цією будівлею набагато ближче. 
– Як завбачливо з його боку перемістити нас саме сюди, – волхв захотів роздивитись детальніше цю дивовижу, та похитнувся спробувавши зробити крок вперед, ледь не випустивши з рук смолоскип.
– Знаєш, – Леся повела його до таксі, що стояли обабіч, – спочатку варто розібратися з цією штукою. Та й перепочити не завадить.
Вона обережно допомогла сісти йому всередину, назвала водію свою адресу. Навела морок, щоб приховати наслідки їхніх пригод від таксиста. Обгорілий одяг, кіптява та чисельні порізи на шкірі могли б викликати занадто багато запитань. Своє пальто вона зняла ще в нижньому світі, щоб не сковувало рухів, тож тепер здригалась від холоду. Шкіряна куртка Бажана залишилась там же. 
В задніх кишенях джинсів знайшлося кілька купюр, якими можна було розрахуватися. Інакше довелося б застосувати залишки порошку, який дівчина все ж прихопила з собою. Змусити повірити чоловіка в те, що вона йому заплатила. Знайомі чаклуни, що навідувались в світ звичайних у справах часто так робили, але їй не подобалось таке відношення. Чого ж згодом дивуватися, що орден насторожено ставиться до них?
Поки вони їхали, Леся оглянула рани Бажана та зробила усе, на що хватало її цілительських знань. Волхв був ослаблений і, здається, от-от готувався знепритомніти від втрати крові. Леся нервово стукала ногою по підлозі автомобіля, бажаючи чим по швидше добратись додому. Ось уже за вікном проминали знайомі дев’ятиповерхівки. Таксі заїхало в двір та пригальмувало біля входу у під’їзд. 
Троє незнайомих чоловіків невимушено перемовлялись між собою, стоячи неподалік. Вдавали наче просто випадково зустрілись та вирішили перекурити. Леся навіть би їм повірила, якби чисто випадково куртка одного з них не задерлась, показуючи пістолет. Можна було подумати, що це хтось із поліції звичайних, чи, може, просто бандюки, але дівчина не вірила в такі збіги. Якщо хтось із зброєю біля її будинку, значить вони по її душу. Напевно якийсь мисливець з ордену знайшов телефон, який вона загубила в салоні мадам Ельвіри та дізнався де вона мешкає. 
– Заждіть, – сказала вона таксисту, – я передумала. Поїхали звідси.
Орден Мечоносців не шкодить людям. Її батьку не повинно нічого загрожувати. Вона і в кращому стані не змогла від них відбитись, що вже говорити про теперішнє знесилення. Але куди ж податись?
– Сергій та Уляна. Впевнений, вони допоможуть, – ледь чутно сказав Бажан.
Леся закусила губу та озвучила свої сумніви:
– Я зруйнувала їхню останню надію на щасливе життя разом. Не думаю, що вони захочуть мене бачити. Крім того, тепер вони вважають тебе злочинцем.
– Просто повір, вони допоможуть.
Віра Бажана в людей її вражала. Невже йому ніколи не робили боляче? Невже ніколи не розчаровували? Навряд чи таке можливо. В житті кожен хоч раз куштував цю гіркоту. Як же він тоді знову може довіряти іншим? Не чекати від кожного удару в спину?
Не маючи особливого вибору, дівчина погодилась та назвала нову адресу. Сама ж задумалась, що не так й багато пережила, щоб стати настільки цинічною. Звідки в неї це? Здавалось, з самого народження їй хтось нашіптував на вухо: "Не довіряй, бо тебе зрадять!"
Поки вони їхали, Бажану вдалось злегка відновити сили. Коли виходили з авто, він вже не виглядав таким блідим. Та й порізи почали затягуватися. 
В під'їзд увійшли слідом за одним з мешканців, пройшли за ним до ліфта, та раптом Бажан завмер перед розсувними дверима. Налякавшись не на жарт, дівчина вискочила з кабіни, махнувши випадковому попутнику, щоб підіймався без них. Двері зачинились, а Бажан видихнув і сперся об стіну.
Раптова здогадка осяйнула Лесю.
– Ти боїшся ліфтів! – не втрималась і засміялася.
Бажан випростався і, хоч на обличчі заряснів піт, видаючи його хвилювання, сам натиснув на кнопку виклику.
– Нічого я не боюсь! – заявив голосно, але згодом тихіше додав: – Ну, крім змій. Вони просто гидкі.
Леся знову пирснула зі сміху. Було дивно як в такому чоловікові може поєднуватися сила та дитяча вразливість. 
Дзенькнувши, ліфт прибув знову.
– Він тебе не з’їсть, – запевнила Леся Бажана, побачивши як невпевнено той заходить всередину.
– А враження таке, наче я провалююсь в шлунок велетенського василіска, – відповів чоловік, як тільки ліфт рушив вгору.
Двері розсунулись, випускаючи їх на потрібному поверсі. Леся зібралась з духом та постукала у двері. Досить довго ніхто не відчиняв. Тоді в квартирі почувся шурхіт і збуджене перешіптування. Зненацька двері різко відчинилися, а чиїсь руки спритно затягли в коридор спочатку Лесю, а за нею і Бажана. Дівчина навіть прийти до тями не встигла від несподіванки, як її вже міцно обіймали.
– Що… що відбувається? – все ж вдалося вимовити дівчині, коли Уляна затягла її в кімнату  та наполегливо запропонувала присісти. Вона не стала опиратись, бо добре пам’ятала, який зручний тут диван. Бажан також нічого не розумів. Присів поруч з нею і приголомшено кліпав очима.
– Як добре, що ви знайшли один одного! 
– Ви виглядаєте такими втомленими. Може зробити вам чаю?
– Вас два тижні не було! Ми вже думали, що не побачимо вас ніколи! 
– Що було б дуже образливо, бо стільки хочеться дізнатись, – чоловік та жінка продовжували фрази одне одного, а чаклуни переглянулись між собою, обмінюючись мовчазним здивуванням.
– Як це розуміти? – спантеличено перепитала чаклунка.
Чому її заклинання не подіяло? Чому вони кидаються на Бажана з обіймами, коли мали б вже викликати поліцію після того, що вона наговорила? Чому Уляна знову пропонує їй чай, коли мала б захлопнути перед нею двері? І чому це подружжя взагалі таке щасливе, коли повинно стояти на межі розлучення?
– Ми дуже надіялись, що ви нам поясните, – сказав Сергій Бажану. – Коли твоя подруга пішла, залишивши нас біля розбитого корита, я думав, що все скінчено. Ніколи ми ще так не сварилися. Та ми, здається, взагалі ніколи не сварилися. Я завжди намагався стримувати своє невдоволення щоб не зробити Уляні боляче. Іноді, добряче випивав, бо не бачив іншого виходу. Уляна ж закривалася в собі та просто чекала, коли до мене дійде, що я роблю усе неправильно. Боялась пояснити. Якими ж ідіотами ми були! Та того разу нас наче щось прорвало. Викричали все, що накопичилось за довгі роки! 
– А потім така пристрасть спалахнула! – червоніючи зізналась Уляна. –  Після шаленого поцілунку з очей наче завіса впала. 
– Я б ніколи не зрадив своїй дружині! Можливо, наші почуття притупились з часом, та я жодного разу не шкодував про свій вибір. А тут ні з того ні з сього почав витріщатись на цю дівчину, – він кивнув на Лесю, –  і почувався наче хворий. Розумів, що вона розказує про тебе жахливі речі, друже, і чомусь вірив.  Наступної ж миті після поцілунку пригадав твої спроби допомогти та знову був впевнений, що ти не будеш нікому чинити шкоди.  Чесно кажучи, до сих пір усе як в тумані, і тому ми сподівалися, що ви з’явитеся та поясните нам все.
– Ти говорив про магію, Бажане, – продовжила Уляна, – та, признатися, я не вірила тобі. Ми вирішили почати власне розслідування. Перерили весь інтернет у пошуках схожих випадків. І, знаєш, їх безліч!
– А ще, вибач нам, але ми до твоєї торбинки залізли, яку ти тут залишив. Всі ці незрозумілі записи, половину з яких ми не змогли перекласти, якісь зілля. Одне я навіть випив і зміг бачити в темноті краще за дворового кота, уявляєш!
– Ти з глузду з’їхав, пити зілля, дії якого не знаєш? – розізлився чаклун.
– Я справедливо розсудив, що нічого небезпечного ти з собою не носитимеш. Та найголовніше, зараз ми точно знаємо, що магія існує! Признайся, ти нас зачарувала? – звернувся він до Лесі.
Дівчина лише кивнула, навіть не знаючи чого очікувати наступної миті.
– Я так і думала! – знову полізла обніматись Уляна. – Дякую тобі! Якби не ти, ми б точно одне одного втратили!
Леся здивувалася такій логіці, та спростовувати їхні думки зараз було зовсім не в її інтересах. 
– А що, власне, з вами сталося? – запитав Сергій. – Виглядаєте так, наче крізь пекло пройшли.
– Ти не далеко від істини, – слабо усміхнувся волхв.
Слова Бажана наштовхнули Лесю на одну думку. Бажан скільки завгодно може довіряти кожному зустрічному. Вона ж має зараз можливість перевірити слова подружжя. Так, вони привітні і здаються щирими, але хіба це причини для довіри? 
– На нас полюють, – розповіла чаклунка дещо про їхні пригоди. – Я маю знати точно, чи можу вам довіряти. 
Чаклунка повернулась до Бажана, щоб забрати їхній трофей. В неї виникла чудова ідея як перевірити смолоскип та за одно дізнатись що на думці у нових знайомих. Тільки от волхв вже мирно сопів, тикнувшись носом у її плече. Вийнявши смолоскип з рук Бажана, вона передала його в руки Сергію.
– Ми просто хочемо знати правду, – відповів чоловік, а смолоскип загорівся рівним білим світлом. 
Хоч Сергій так нічого і не зрозумів, бо не зміг побачити сяйва, в Лесі питань більше не залишилось. Вона примостила Бажана зручніше на подушку та пішла на пошуки Уляни, яка саме готувала їм чай на кухні.
Присіла на зручний стілець за столиком і, дивлячись на чуже щастя не могла не запитати:
– Як ти зрозуміла, що Сергій – саме той, хто тобі потрібен?
– Навіть не знаю, – Уляна подала їй наповнену по вінця чашку запашного напою. – Мене завжди до нього тягнуло. Навіть коли поруч крутилось безліч вертихвісток, і я вже втрачала надію, що він хоча б зверне на мене увагу, все одно не могла перестати мріяти. А потім виявилось, що почуття взаємні, і кожен його дотик наповнював мене незбагненною радістю. Хіба в тебе з Бажаном не так?
– Все так. З ним наче хтось досипав кольорів у мою реальність, – усміхнулась Леся, – Лише недавно я говорила, що не готова змінювати своє життя заради когось, а після того, через що ми разом перейшли, готова за нього це життя віддати. І це мене страшенно лякає. Що як ця казка колись скінчиться, як було у вас з Сергієм?  Мені здається, я цього не переживу.
– Ти йому не довіряєш? – Уляна подала дівчині кружку з гарячим чаєм.
– Я б дуже хотіла, та мене не покидає відчуття, що він щось приховує. Нас тягне одне до одного. Така вже особливість споріднених душ. Але, якщо подумати, що мені відомо про нього? 
– Що ж, у тебе є чудовий інструмент щоб дізнатись правду, чи не так?
– Знати би, що саме слід запитувати, – задумалась чаклунка, присьорбуючи щойно охолоджений напій.
Леся повернулася в кімнату та примостилася на краю дивана, роздивляючись сплячого чоловіка. Провела рукою по гострому підборіддю, яке вже добряче заросло щетиною та доторкнулась до його повних губ, які так і хотілось поцілувати. Вона сама себе не впізнавала останніми днями.
Вона знову подумала про свої страхи та підозри, якими поділилась з Уляною. Згодом пригадала слова Сергія, про те, що Бажан нікому навмисно не заподіє зла. Згадала і підземний світ, де він ставив її життя вище свого. Та що там говорити, навіть при першій зустрічі він її врятував. Сьогодні вона переконалася, що люди іноді заслуговують довіри. Можливо, і цей волхв також?
– Не підведи мене, Бажане, – тихо попросила дівчина. 
Втомлено зітхнула і поринула у царство снів.