Я напишу тобі листа

Глава 5

Аліса

Довгий час я просто стояла навпроти дзеркала й не могла намилуватися тим, що бачила у відображенні. Синя сукня в дрібну квіточку, яка сягала нижче коліна й мала великий розріз лягла на мене дуже влучно, підкреслюючи талію й ноги. Як же все-таки добре, що я її поклала тоді у валізу. Волосся розпустила й випрямила, а на шию одягла чорний чокер, від якого на низ звисала підвіска у вигляді півмісяця. Макіяж теж зробила виразнішим, аніж завжди. Нафарбувала стрілки, щоправда не дуже довгі, вії теж і підвела губи матовою червоною помадою.

— Ох, дочекалася я... проводжаю внучку на побачення, – стала позаду бабуся. 

Я знову всміхнулась у дзеркало до її відображення. 

— Але дивись тут мені, щоб більше не хворіла! – наказовим тоном сказала я, повернувшись до неї. – А якщо тільки трішечки відчуєш, що десь щось болить, прошу, телефонуй… – вже м'якше продовжила. 

Очі жінки заіскрилися щирою теплотою й ласкою. Вона підійшла і обійняла мене міцно-міцно, наскільки це можливо. 

— Я дуже рада, що ти в мене є, дитя. Ніхто так як ти не піклується про мене стару. 

— Ти ж знаєш, що я – твоя маленька копія. Ось і піклуюсь. Адже колись це робила ти. Та що там, досі це робиш. Тому кажу ще раз, якщо щось не так...

—...я обов'язково тебе повідомлю. Добре-добре. А зараз йди, твій жених вже он чекає, – вона кивнула в бік вікна. І знову це її "жених". Вкотре всередині себе я закотила очі. Я знаю, що вона мене любить і бажає найкращого, але інколи це, звісно, трішки виходить за межі. 

Одним оком заглянула у вікно і моя щелепа, здається, зараз повинна валятися десь на підлозі. Макс в чорних джинсах і чорній сорочці з трішки розтріпаною зачіскою, яка йому неабияк пасує, сперся на байк. Ох, матусі рідненькі! Не можу повірити, що цей хлопець справді запросив мене на побачення! Це сон? Ох, який же до біса солодкий цей сон, я вам скажу... згубне марево, яке не розвіяти. 

 Я вийшла на подвір'я й знову мимоволі задивилась. Макс завжди був або у спортивних штанах і майці, або ж шортах. А тут... скажу вам, такий стиль йому дуже до лиця. Діловий та водночас такий таємничо-загадковий. 

— Так і будеш стояти? – весело запитав хлопець.

Ох... Швидким кроком я підійшла до винуватця всієї цієї затії й враз опинилась закутана в сильні й водночас ніжні обійми. Хлопець на голову від мене вищий, тому я носом впиралась прямо йому в шию. Оууу...