Я напишу тобі листа

Глава 18

Аліса

Телефон опустився й ледь не впав на землю. Мене наче паралізувало. Макс в лікарні.

«Це смертельна хвороба», «Від цього можна померти будь-коли».

Слова батьків вже не здавались такими безглуздими. Згадала їх і в очах трішки потемніло.

— Гей, Алісо, що таке? – Матвій не на жарт перелякався, бачачи мене таку.

Макс досі був у виклику, та я на кілька секунд не змогла чути більше нічого. Та після легкого шоку я таки зібрала себе в кулак і сказала:

— За пів години буду.

— Алісо, не треба. Ти нічим тут не допоможеш, краще виспись.

— Я цього не чула, – твердо сказала й поклала слухавку. Я повинна бути з ним. Ще сьогодні я ніжилась в його прекрасних обіймах після нашої незабутньої ночі, а тут таке...

— Я вже починаю перейматись. Я ще тут, агов! – почав махати руками переді мною хлопець. Я важко видихнула.

— Макс в лікарні, я їду до нього, – вирішила навіть не прощатись. Коли йдеться про мого Макса, чхати стає на усіх.

— Алісо, зачекай. Давай я поїду з тобою.

— З чого б це? – чорт, я занадто груба з ним. Він не заслуговує на це.

— Слухай, це вечір, місто, ти тендітна дівчина. Не хочу, аби ти була одна. А потім я допоможу тобі доправитися додому, якщо буде потреба.

Якщо чесно, маньяки і серійні вбивці зараз турбували мене в останню чергу. Але так, в чомусь він таки правий. Та й бажання сперечатися не було зовсім.

— Ходімо, спіймаємо таксі.

На щастя, сьогодні в Києві затор майже не було, тому за пів години я вже блукала коридорами лікарні. Швидко запитала біля стійки на першому поверсі де знаходиться Макс і побігла на третій поверх. Матвій ледь встигав за мною.

Мене пропустили до його палати. Швидко підбігла до ліжка, де лежав коханий і легко сіла на його край, аби нічого не зачепити. До його руки був прикріплений катетер, від якого відходила крапельниця. Сам він виглядав змученим і дуже виснаженим. Боже...

— Як ти, милий? – провела кінчиками пальців по обличчю. Він відразу всміхнувся від мого дотику.

— Трішки гірше, ніж завжди. Але повторити нашу вчорашню ніч сил вистачить, – підморгнув. От вже! Ще й жартувати примудряється.