Я напишу тобі листа

Глава 9

Аліса

Приїхавши до столиці, першим чином я захотіла навідатись додому. Батьки повинні би бути там, сьогодні вихідний. Хоча, хто їх знає, можливо терміново викличуть на роботу.

— Мені зайти з тобою? – звів брову хлопець, спершись на байк під моїм ЖК.

— Ох, Максе, мама і тато це тобі не бабуся Віта, яка ледь на твою ікону не молиться. Вони більш прискіпливі, тому... Ну не знаю...

Я боялась знайомити батьків з хлопцем. Сама не знаю чому, та всередині якесь таке відчуття, наче він їм не сподобається, або вони його за щось засудять, почнуть розпитувати "А ким працюєш? ", "А скільки заробляєш?", "А скільки хочеш дітей?", що для мене є максимально некомфортно.

— Як забажаєш, – всміхнувся він. – Тоді я зачекаю тут.

Зайшла в квартиру й відразу почула запах чогось смачненького. Напевно, мама замовила доставку, так як готує вона, м'яко кажучи, не дуже. А якщо вже говорити відверто, то просто невиносно. Переважно все, що вона зготовує опиняється у смітнику, або ж я таки їм через силу й кажу, що вийшло дуже смачно, аби порадувати її самолюбство. 

Звісно, мої думки не були хибними. Посеред кухні на столі стояли дві апетитні піци, які так і просилися в рот.

— Мама, тато! Є хто?

— Алісо? – здивовано прокзала позаду мене мама. – А ти як тут опинилась?

— Приїхала... ем... – ну от і зайшла в "тупик"! Треба, напевно таки сказати, що у їхньої доньки нарешті з'явився хлопець.

— Сама? Взагалі нас не попередивши? Без речей, з оцим маленьким рюкзаком?

Скільки недолугих питань... Ні, щоб "як ти?", "щось трапилось?".

— Все ок, ма, я приїхала лише на вихідні, не сказала тому, що це все вирішилось дуже спонтанно. І ні, не сама.

— І з ким же? – втрутився тато. Я глибоко видихнула.

— З хлопцем. Він теж живе в Києві, але приїхав в селище до... родичів, – не буду ж я їм розповідати всю ту довгу історію про батька-насильника, який помер, так і не помирившись з Максом. – Ми вирішили спонтанно навідатись в столицю і погуляти тут. В понеділок він мене відвезе додому, так само, як і привіз.

Мама різко змінилась на виду.

— Та ви що! У моєї донечки нарешті з'явився хлопець! Боже ж ти мій! Рома, ти це чув? – звернулась вона до батька. Говорить про це так, наче я вже про наші заручини сповістила.