Я напишу тобі листа

Глава 13

Аліса

Минув ще місяць. Цілий місяць ми з Максом бачимось лише по вихідних, проте зідзвонюємось кожного дня. Хочеться більше. Хочеться щодня бачити свого хлопця й заціловувати його до неможливості.

І місяць відтоді, як Матвій зізнався мені у почуттях. Що мені сказати, шкода втратити такого друга. Хоча, якщо подумати, то останні кілька років я чудово жила й не згадувала про нього, тож чого б мені хвилюватися. На жаль, він не зрозумів мене. Так, казав, що розуміє. Та по очах було видно, що не зрозумів. Досі сподівався на щось і хотів більшого. А я не готова дати йому більше, адже для цього є лише один хлопець, який затишно поселився в моєму дівочому серці. І це Макс. Більше нікого і не може бути.

Та останніми тижнями навіть Макс якийсь сам не свій. На останні вихідні так і взагалі відмінив нашу зустріч. І скільки не допитуй, з нього неможливо витягнути ні слова. «Все добре, просто завал на роботі», «Та все ок, сьогодні заморився», «Бос настрій зіпсував»... І ще купу ідентичних відмовок, яким я не вірю. Адже не може бути кожен день не таким! Повинні бути і хороші. А в нього все одне й те саме.

Звісно, я неабияк переймаюсь. Та залишився ще тиждень і мені доведеться повертатися в Київ. Вступні співбесіди чекають. От тоді вже і виясню що до чого. А поки треба насолодитись останніми повноцінними днями поряд з бабусею.

Весь день поравшись на городі, я сильно заморилась і, прийнявши душ, вирішила зателефонувати Максу. Цікаво, як у нього минув день.

Та, на диво, слухавку ніхто не взяв. Напевно не чує.

За годину вирішила набрати ще раз. Те саме.

І ще через годину теж. Моє серце неспокійно забилось. До цього він ніколи стільки часу не ігнорував мене. Та надія на те, що він просто забув десь телефон, чи вимкнув звук і заснув досі не згасала. Проте тривожність не могла просто так зникнути. Я повинна знати що коїться.

Прийшла ніч, а від Макса досі жодної вісточки. Він що знущається? Дірект кипить моїми повідомленнями, та і їх він не переглядає. Боже, а може з ним щось трапилось? Сльози почали накочуватися від жахливих сцен, які вже вимальовувалися в моїй голові.

Десь під світанок я таки заснула. Принаймні постаралася. Бабуся мирно спала, а я гризла лікті в сусідній кімнаті, аж доки втома не перемогла мене.