Кошик свіжих полуниць

Розділ сьомий. Інші

На ній зосередили погляди всі у кімнаті. Вона це відчувала кожним сантиметром тіла, вони неначе пожирали її. Люд навколо почав метушитись і перешіптуватись. Хлопець продовжував:
- Ой ну, що ти! Не вмреш від такого, ну-ну, підіймайся. - він ступив кілька кроків уперед, проте його зупинив інший, що увесь цей час мовчазно стояв подалі від усіх:
- Не підходь до неї, зовсім голову втратив?! Вона може бути шпигуном!
- Здається мені, вона з самого початку не мала ніяких лихих намірів... - відповів хлопець, - та й хіба це не дочка місіс Прімроуз? Як її...
- Моє ім'я Маргарет! - врешті зібравшись, крикнула дівчина.
- Ти ба, ось ти й встала, я ж казав! Не треба так за мене хапатись. - задоволено усміхнувся полум'яноволосий.
- Твоя легковажність мене вражає. - кинув інший йому вслід. Здається, між ними почали тріщати блискавки, проте у розмову втрутилась стурбована жінка:
- Досить! Ви поводите себе як малі діти! Зовсім не годиться для наступників короля!
Двоє одразу вмовкли. Жінка продовжила:
- Дитино, що тебе сюди привело? Як ти посміла взагалі сюди явитись? - звернулась вона вже до дівчини.
Маргарет помітно зніяковіла:
- Е... вибачте... я взагалі не знала про це... дивовижне місце... Я... йшла за чоловіком, якому віддала коробку.
- Так все таки тебе переслідували, так? - грізно мовила вона до худорлявого, який від сорому і слова видати не міг. Проте жінку цікавило ще одне:
- Чому ж ти тоді пішла за ним, дівчинко...? - з підозрою спитала вона Маргарет. Дівчина, правду кажучи, й сама не знала того:
- Я... відчула, що маю піти, мені здалось це...
- Відчула? Хмх.. Ти точно дитина своєї матері. - раптом пом'якшав її голос. Після цього, атмосфера в кімнаті стала менш напруженою. Цього разу вирішив вклинитись і,очевидно важливий, чоловік, що поважно сидів у кріслі в центрі кімнати:
- Маргарет, ви знаєте, яке відношення має ваша матір до нас?
- Я... і гадки не маю... Вона ніколи мені подібного не розповідала. - Маргарет відчула себе зрадженою. Її мати знала їх, можливо й відвідувала під час своїх відряджень, а її дочка нічого про це й думки не мала. Та ще й це буквально в декількох кілометрах від її дому!
- Зрозуміло... - похилив голову огрядний чоловік. - Отож, тоді ласкаво просимо до Аффни! - вигукнув він це настільки гучно, що всі примовкли.
- А..Аффна?
- О, це так називається наше недокоролівство. - знову втрутився юнак з полум'яним волоссям.
- Арвене, етикет! - гримнула на нього жінка. Потім вона перевела розмову на Маргарет, - Дозволь нам представитись. Для початку, отой чоловік, Сойв Агне - наш посланець. Він новенький тут. - далі вона підійшла до двох юнаків, що, похиливши голови, мовчали, - Ці двоє тобі запам'ятаються найбільше, Арвен та Нувіан.
Обидва легко вклонились дівчині, не сказавши ні слова. Що здалось дивним Маргарет, так це колір їх волосся. У кожного жителя Аффни, котрого вона бачила, мали незвичайний колір, а особливо ці двоє: голова одного аж палала, а в іншого волосся ніби із води зіткане.
«-Вони... брати? Здаються повними протилежностями» - подумала собі дівчина. Тим часом, жінка продовжувала і називала всіх хто були у кімнаті, очевидно, то була найближча їм знать. І ось, вона зітхнула, поклавши руку на серце:
- ...Моє ж ім'я Акіт Іксі. І цей не менш важливи чоловік - Гервік Іксі, теперішній правитель Аффни і прославлений воїн ельфійської історії. - останні слова вона промовила надзвичайно гордовито і поклала руку на плече чоловіку у кріслі.
- Тобто... ви справді ельфи... як із казок? - дещо сором'язливо спитала її Маргарет.
- Що ти... ні! Так звала нас....твоя мати, тобі, думаю, так....також легше буде. Еліс немало нам допомагала, ми навіки в боргу перед нею. Саме тому, можеш почуватись тут як удома! - на цих словах більша частина людей у кімнаті ствердно похитали головою. У дівчини відібрало мову, вона стояла, всеодно, що вкопана. Королева вирішила не тягнути:
- Ти втомлена, дитино. Можливо, хочеш лишитись у нас на ніч?
- Дякую... але...
- Я зрозуміла. Прямуй додому, нехай Арвен тебе супроводить.
Полум'яноволосий аж ніби прокинувся:
- Га? Я? Але ж...
- Тренування почекає, не переймайся. - усміхнулась йому Королева.
- Якщо так, тоді дожени! - крикнув він до Маргарет і вилетів з кімнати. Жінка тяжко зітхнула:
- Завжди він так... Сил моїх не вистачає...
Дівчина, вибігаючи услід, ще вловила слова Королеви:
- Тобі тут завжди раді, пам'ятай!!