Кошик свіжих полуниць

Розділ тринадцятий. Вгору і вниз

Знову незліченна кількість сходинок. «Скільки тут, в біса, поверхів?» - задихуючись, думала Маргарет. Проте, схоже, хлопцю попереду такі фізичні навантаження не були навіть розминкою:
- Ти вже втомилась? Тебе мені що, понести, чи що? - неодноразово оглядався юнак, усміхаючись, як тільки він умів. Але дівчина лише супилась і відмовляла:
- А ти, до речі, пробувала свою магію на собі використовувати? - спитав опісля Арвен, - а що, якщо ти зможеш і себе підняти?
- Це... нісенітниця... я швидше себе на шматки до того розірву...
- Ну, спробувати можна буде, як навчишся контролю. Ха.... Ось, ми нарешті піднялись.
Маргарет втомлено розляглась на підлозі:
- У вас всі кімнати для гостей так... високо?
- Ге?! Ну, так, тим більш, кімнати моєї родини ще поверхом вище... Підіймайся, ми ж майже дійшли!
- Та... Придумали б краще якусь підйомну систему...
- В нас всі ельфи мають хорошу фізичну підготовку, ти ж не ельф...
- Гааа?! - дівчина в момент піднялась на ноги і попрямувала у коридор. Юнак послідував за нею і зупнився перед одними з численних дверей. Прочинивши їх, обернувся до дівчини і пирснув зі сміху:
- ХАХЕХХ, вибач мене... чому ти виглядаєш так...хех...шоковано?
Дівчина перевела свої широко розплющені очі на хлопця, потім знову вглиб кімнати: кімната була на диво просторою, з величезного панорамного вікна, що займало одну зі стін, було видно усе містечко. Стіни, полиці та столи були вкриті візерунками, схожі на ті, що були на пирозі Енке. Ліжко було, здавалось, занадто великим для такої дівчини, як Маргарет, подушок було аж занадто багато. Прямісінько над ліжком — сонце, вкарбоване у стіні , а навпроти ліжка стояло дзеркало і невеликий диванчик. Усі деталі годі було й роздивитись, проте білосніжний клубок вже встиг вистрибнути із сумки і вмоститись на ліжку:
- Схоже, твоїй тваринці вже тут сподобалось, - посміхнувся юнак. Маргарет штурхнула його:
- Його звати Даай. Та і... мені справді можна тут лишитись?
Арвен розсміявся:
- Ну звісно ж! Тут що, тобі не подобається?
- Не те щоб не подобається... зовсім навпаки.... Проте це все здається дещо... нереальним, - зачаровано відказала дівчина.
- Можу тебе ущіпнути ще раз.
- Дякую, я відмовлюсь.
- Поверхом нижче є купальні, можеш розважатися. Поверхом вище кімнати моя та інших членів родини. Добре виспись до завтрашнього дня
- Ти цей текст напам'ять завчив? - з усмішкою зиркнула Маргарет, копіюючи поведінку Арвена.
- Так... Е, тобто ні! Все, я пішов готуватись до тренувань, до завтра.
Не встигла дівчина і слова вимовити, як двері зачинились, лишаючи її наодинці ( і з Дааєм, хоча й той міцно спав). Маргарет втомлено впала на ліжко.
«- Сподіваюсь, завтра мені більше розкажуть про це все, прибігла і все це як сніг на голову. День народження? Якось аж занадто пишно, а хоча... він ж принц, як у казках певно. Так, що він там казав? Поверхом нижче купальні.... Я б не проти туди сходити.»
Тільки дівчина про це подумала, як їй на очі потрапила охайно складена нічна білизна і білосніжний рушник із тканини, подібної шовку, на краю ліжка. Схоже, білосніжна сукенка була якраз розміру Маргарет. Дівчина усадила кота на рушник і, підхопивши разом із сукенкою, попрямувала вниз сходами. Час від часу, повз неї проходили ельфи, які прибирали увесь замок, або ж несли щось донизу. Однак, кожен з них встиг кинути зацікавлений погляд на дівчину, поки та шукала потрібну кімнату.
Врешті-решт вона прочинила величезні двері вкінці коридору і на неї війнуло вологим теплим повітрям:
«- Певно, це тут.»
Хоч у просторій купальні було пусто, Маргарет відчувала на собі чиїсь погляди. Даай теж прокинувся і допитливо розглядав приміщення.
Дівчина обережно зняла одяг і склала його на найближчій дерев'яній поличці.
- Здається... тут самі купальні? Дааю..!
Повернувшись за котом, Маргарет застала поличку абсолютно пустою:
- Га?! Дааю, то ти?
Кіт зашипів і ринув попід ноги дівчини:
- Що.... Хто тут?! - вигукнула дівчина.