Кошик свіжих полуниць

Розділ вісімнадцятий. Ліхтарі

- Відьмочко! Як самопочуття? - ледь не налетів на дівчину з розгону Арвен.
- Перестань так раптово з'являтись, Арвене! А щодо цього... Руки ще трохи болять.
- Ну, це вже добре...
- Слухай, що взагалі цієї ночі сталось?
Хлопець похилив голову:
- Ну-у... як це пояснити.... Твоє тіло ще не дуже пристосоване до... такого, тому, певно, від такої кількості магії воно почало, ну, тріскатись. Ти сконцентрувала всю силу в долонях. Через це вони першими й постраждали!
- А-а... здається, зрозуміла, - глянула дівчина на обмотані долоні, - Слухай... а... що стало з моєю... нічною сорочкою?
- А, ну я знайшов тобі нову, - не вагаючись відповів юнак.
- Хто тоді мене перевдягнув...?
- Е-е, здається, то була Альма, - згадував Арвен, дивлячись у блакитне небо.
- Альма?! А вона що робила посеред ночі? - дівчина округлила очі.
- Вона завжди знає, де вона потрібна. Мене це завжди... лякало. Я заходжу до твоєї кімнати, а вона тут, як тут! І ще й посміхається від вуха до вуха!
- Дійсно?! Вона завжди себе так веде?! - ледь не пирснула зі сміху Маргарет. Вони йшли коридорам, заповненими ельфами, проте чули лиш голоси одне одного.
- Повір мені! В неї робота така. Тепер ще й за людей взялась. Ніколи ані хвилинки вільної не має! Страшна дівчина..., -  зітхнув хлопець.
- О-он воно як. Тепер в мене з'явилось почуття, що за мною стежать, - оглянулась дівчина. Арвен дзвінко розсміявся. Дивлячись на нього, Маргарет відчула наплив емоцій, сміх одразу найшов і на неї. Врешті-решт, кроки юнака спинились під величезними дверима, з-за яких було чути крики:
- Де... це ми? - глянула на хлопця Маргарет, той знервовано засміявся:
- Хехех.... Зараз... побачиш.
Юнак прочинив двері. Клубок із квітів упав на голову дівчини, а за нею, прямісінько їй у руки, маленький ельф, що налякано витріщився на здивоване обличчя Маргарет. Шум вмовк і на них витріщилось десятки дитячих очей:
- Ой, дивна тітонька! - крикнув хлопчик на її руках, тицяючи на вуха.
- Це ще хто тут тітонька?! - перекосило дівчину, яка крутила головою, щоб струсити квіти. Хлопчик зістрибнув з її рук і чкурнув під ноги до одного з старших ельфів, що старався заспокоїти дітей. Здавалось, він зараз розплачеться:
- Це наша майстерня, але... бачу, тепер тут дитсадок, - зітхнув Арвен. Маленькі ельфи знову почали бігати навколо з букетами квітів і дерев'яними фігурками, кричати та діставати старших, що старались їх зорганізувати:
- ТИША! - відлунням пролунав гучний голос Арвен. Діти зразу вмовкли і зупинились, - Уже приготували декорації, малечо?!
Усі одразу задріботіли ніжками і оточили полум'яноволосого. Вони галасували, перекрикуючи одне одного:
- Так-так, спокійніше! Я бачу, що ви дуже стараєтесь. Проте, давайте зіграємо в одну дуже цікаву гру. Хто з вас уважніше працюватиме — той зможе бути на святі усю ніч!
Маленькі ельфи через пару хвилин уже сиділи на своїх місцях і зосередженно щось майстрували. Маргарет і Арвен теж усілись на підлозі допомагати:
- Ми так вдячні, що ви прийшли! Я й не знав, що їм зробити, щоб вони вмовкли..., - ледь не кланявся перед ними старший ельф-наглядач.
- Видно, це — дуже важливий день народження, усі так ретельно готуються, - дивувалась дівчина.
- Не сказав би, що ми так святкуємо кожен «день народження». Можна вважати, що сьогодні - день мого повноліття, - в голосі хлопця вчувалось захоплення і... сум. Маргарет кивнула:
- То чому ж ти одразу не сказав! Це й справді неабияка подія! - посміхнулась вона. Арвен глянув їй прямо у вічі:
- Все добре? У мене щось на обличчі? - зніяковіла Маргарет.
- Зараз буде, - юнак схопив букет квітів поблизу і жбурнув у неї:
- Ви знущаєтесь! - голова дівчини знову була вся у квітах. Арвен, сміючись, допомагав їй їх збирати. Біля його ніг упала світло-пурпурова квітка:
- Дивись, це — примула! - хлопець узяв квітку і почав розглядати.
- Справді, красива..., - зітхнула Марго, продовжуючи діставати бутони із волосся. Арвен нахилився до вуха дівчини і заправив за нього примулу:
- Тобі пасує. Не діставай.
- Що...? Е.... Ну... давай, краще, закінчимо з цими декораціями! - відвернулась Маргарет.
- Ти права.
Через 20 хвилин усе вже було готово. Хлопець задоволено упав на встелену килимами підлогу. Маргарет зібрала усі гірлянди, букети та фігурки і віднесла їх до інших:
- Підіймайся! - вигукнула вона, копнувши юнака ногою.
- Ти мені спокою не дасиш, як бачу, - розсміявся Арвен і підскочив на ноги, - Так, добренько... зараз я маю тебе залишити, тебе зустріне покоївка. Побачимось на церемонії, Пташечко!
- І знову він кудись утік, - зітхнула дівчина, дивлячись, як хлопець зник за дверима.

На виході на неї справді чекала ельфа, що відвела Маргарет в перевдягальні. Ще з години дві пройшло, перш ніж вони змогли обрати щось підходяще в цілому залі-гардеробній, обставленому шафами з найрізноманітнішим одягом:
- Перепрошую, нам вже пора виходити, ви готові, панянко? - виглядала дівчину покоївка.
- Та-ак, але.... Скажіть чесно, я нормально виглядаю?
Маргарет ніяково вийшла з-за стіни. На ній була довга пряма сукня світло-бежевого кольору із напівпрозорими рукавами, вкритих вишивкою. Образ підкріпляв пояс та шкіряні чобітки. У волосся були вплетені тонкі косички із кольоровими стрічками, а за вухом — квітка примули:
- Прекрасно... - видалось із уст ельфи.
- Тоді, ходімо!
Щойно покоївка прочинила двері, як крізь них влетів білий клубок:
- Дааю?! А ти що тут робиш?! - здивувалась Маргарет, беручи кота на руки, - Утік від того ельфа? Гаразд, підеш уже з нами.
Коридори, що останніми днями були забиті ельфами, зараз же стояли пустими. Було чітко чути відлуння кроків дівчат, що прямували до виходу. Вийшовши надвір, Маргарет відчула себе немов у сні. Сонце сідало, а у небі висіли ліхтарі, освітлюючи дорогу. Будинки навколо сяяли, прикрашені квітами та кольоровими кристалами. Удалині було чути співи. Усі ельфи, пишно вбрані, стояли навколо того самого дерева, звідки прийшла дівчина. Вони співали, діти навколо бігали і роздавали дерев'яні фігурки дивних тварин:
- Марго-о! - почула дівчина голос з-за спини.
- Альмо! І ти тут! - радісно вигукнула вона, побачивши ельфу.
- Це свято для усієї Аффни, я зобов'язана тут бути як мінімум.
- О-ого. А що, власне, тут за церемонія відбудеться? - допитувала Маргарет, дивлячись на древнє дерево, що ледь не сягало неба.
- Сьогодні перший син Короля стане гідним наслідником трону.
Після цих слів співи вщухли. Ельфи розступились по обидва боки дороги, пропускаючи уперед Королівську родину. Попереду ішов полум'яноволосий принц, а в руках у нього — срібний меч.