Кошик свіжих полуниць

Розділ десятий. Метушня у королівстві

Дощ і справді лив неначе із відра. На небі розвиднілось лиш ближче до полудня.
Маргарет вже засинала на дивані у вітальні, коли її луснули пальцем по чолі:
- Сонне царство! І так ти завжди гостей приймаєш?
- Га..? Щось не схоже, що саме я тебе запрошувала до себе в гості... - сонно протерла очі дівчина. Арвен схопив її за руки і потягнув до виходу:
- Ану, пішли!
- Ти серйозно?! Дай хоч... почекай, упертюх!
Юнак і не думав зупинятись:
- Сумку твою я вже прихопив, кота лишень забери.
- Та зупинись ти ж вже... Дааю!
Кіт стрибнув поміж них і почав розлючено шипіти на хлопця:
- АЙ, З-ЗАБЕРИ ЙОГО ВІД МЕНЕ, СКОРІШ!!
Маргарет з усмішкою глянула на нього, забираючи кота до сумки:
- Ти і справді його боїшся, чи не так?
- Нікого... я не боюсь!! Просто... Ай, пішли!
Запах дощу, Маргарет його любила більш за все. Ноги ще грузли в болоті, але для юнака, що впевнено тягнув її за руку, це було ніщо:
- Не відставай! - кричав хлопець їй услід.
- Я й сама йти можу!
- Тоді доганяй! - Арвен відпустив руку і побіг уперед.
- Знову рванув... от же...
- Та жартую, Відьмочко, пішли. -обернувся юнак, сповільнюючи ходу.
Даай протягом усієї дороги злісно поглядав на ельфа із сумки дівчини, поки вони йшли до дерева.
Цього разу, здалось, що ніби й п'яти хвилин дороги не пройшло, як перед нею знову з'явився той дивний світ:
- Це... точно не сон... чи не так?
Хлопець ущипнув її за руку:
- Ай, ти!
- Ну... я чув, що ви так робите.
- А, так, дурна штука.
- Отже, тепер вже точно, офіційно: ласкаво просимо до Аффни!
Маргарет здивувалась:
- Е... офіційно? Так у вас тут є якась державна система, чи як?
- Ну, звісно ж!
- Так а як я зайшла сюди вперше без проблем?
- Ну... це... це зараз не так вже й важливо, адже ми зараз поспішим прямо до мого дому, моя ма... Королева зрадіє точно.
Цього разу, дівчина мала час спокійно роздивитись околиці - ельфи, що помічали Маргарет, перешіптувались і здивовано проводили її поглядом, під ногами метушились діти, бавлячись із дерев'яними фігурками. Все навколо і справді сяяло:
- Красиво, правда? - посміхнувся Арвен.
- Дуже... - дівчині ніби мову відібрало.
- Все тут просякнуто нашою магією, саме тому воно таке дивовижне. Кожен з ельфів виростає і живе у єдності з магією природи, ми в цьому майстри.
- Тобто... тоді ти саме такою магією мене зцілив?
- Ну, так, правда зцілювання мені дається дещо важче, ніж інше... ось, прийшли!
Обоє стояли під вже знайомими їм дверима, які одразу навстіж прочинились перед ними.
Атмосфера цього разу була радикально іншою: навколо бігали та шуміли ельфи, у повітрі було чути запах випічки. Арвен оглянувся і ринув вглиб натовпу:
- Хей, Арвене! - крикнула Маргарет йому вслід, стараючись не загубити його в цій юрбі.
Раптом, хтось поклав їй руку на плече:
- Ось ти де, дитино. - дівчина почула ніжний голос над головою.
- Га?! А, це ви, Ваша Величносте... - тіло Маргарет заціпеніло.
- Що ти, що ти... Можеш звати мене просто Акіт.
- А... добре. Можна спитати...?
- Чому тут така метушня? Ох, я дуже рада, що ти прийшла саме зараз, адже велике свято попереду! До речі... Ти не проти трішки... допомогти нам з цим? Твоя присутність вельми важлива тут.
- Е.... Ну, звісно. Але, в чому полягає все це?
Жінка поклала руку на плече Арвену:
- Арвен тобі все розкаже, не хвилюйся. Я вас не триматиму, біжіть, скоріш!
- Ну, пішли, Пташечко! - завзято покрокував хлопець.
- Ти ім'я моє забув? - штурхнула його дівчина.
- Ге~....
- Тобі кінець, ельфійський принце.
Арвен пришвидшив крок, а Маргарет злісно пішла за ним услід.
Усюди їх оминали ельфи у дивному вбранні, кожен з них ніс то тарілку, то пакунок. Від такого гамору паморочилось у голові:
- АРВЕНЕ! - грізний голос раптос прозвучав за спиною в обох. Хлопець побілів і, схопивши дівчину за руку, мовив:
- НЕ ОБЕРТАЙСЯ І БІЖИ!
Вони довго бігали коридорами, перш ніж, врешті сховавшись, змогли віддихатись.
Маргарет, відхекуючись, почала:
- Може, поясни-
Їх перервали:
- Знайшов. - цей самий голос прозвучав уже біля їх вух.