Кошик свіжих полуниць

Розділ шістнадцятий. Іскри

Повітря ставало все тепліше і тепліше, здригаючись від ударів. Маргарет ледь могла встежити за рухами хлопців, вони практично зливались в два потоки. Дівчина відчувала їх, наче навколо них збиралась магія і тут же виплескувалась неймовірними кольорами:
- Маргарет, обережно! - почула вона в момент до того, як повз неї промайнув рудоволосий юнак. Він задоволено усміхався.
- Не втрачай пильності! - крикнув йому брат, пустивши вслід за ним стріли зі світла.
"Невже це... та ж сила?" - захоплено спостерігала Маргарет. Трава під ногами сяяла від магії, що іскрила із їх тіл.
Все ж, це протистояння тривало лиш кілька хвилин. Щойно Арвен вхопив Нувіана за плече, усе закінчилось:
- Ти програв. - посміхнувся хлопець, нагнувшись над лицем брата, що безсило лежав у густій траві. Полум'яноволосий обернувся до дівчини і вираз його обличчя одразу змінився:
- Агов! Е.... Твої руки...
Га?! - не розуміла Маргарет, поки не піднесла долоні до очей. Пальці кровоточили, її сукенка була вкрита багряними плямами, - що..., - лише змогла вимовити вона, з побілівшим лицем. Дівчина ледь стояла на ногах і тільки тепер вона це зрозуміла. Арвен одразу підійшов до неї і вхопив за руки, захотівши спробувати їх зцілити:
- Чорт... так не можна.... Нувіане, досить відлежуватись!
Маргарет з усіх сил старалась не втратити свідомість. Хлопець, помітивши це, відірвав шматок тканини від своєї сорочки і перев'язав її долоні:
- Агов, чуєш мене? - глянув юнак їй у вічі.
- А... так. Пішли... звідси, - Маргарет ледь в'язала слова. Вона покрокувала повз Арвена, хотіла вийти до поселення самостійно. Проте, не пройшовши і десяти метрів, її ноги підкосились і вона упала на м'яку траву. Арвен стояв, як укопаний:
- Вона... заснула? Ви з мене знущаєтесь....
Арвен підійшов до ледь притомного Нувіана і копнув його з усієї сили:
- Прокидайся! Чи в тебе вже сонна година?
Молодший незадоволено протер очі:
- Гааа?! Здурів, чи що?!
- Ти хочеш тут заснути, на траві посеред галявини у лісі? - обурився Арвен, - У Маргарет руки всі у ранах, вона втратила свідомість.
- А яке я маю до того відношення?
- Я тебе тягнути не буду, сонько. Якщо так хочеш, спи тут.
Нувіан, похитуючись, піднявся і, бурмочучи під ніс, поплентався додому. Арвен підняв на руки сплячу дівчину і услід за братом зник поміж дерев у сяйві місяця.

...

Світло ніжно торкалось шкіри, тепле почуття не покидало душу. Різкий біль прорізав долоні, і все зникло у пітьмі.
Маргарет із криком схопилась із ліжка. Сонний кіт на її ногах налякано підскочив:
- Дааю... Це ти? Чорт, як же болить.
Дівчина поглянула на долоні, від кисті до пальців перев'язані білою тканиною, і згадала про вчорашню ніч:
- Моя сукенка..., - опустила погляд Маргарет. На ній була абсолютно ідентична сукня, проте плям на ній ніби й не було ніколи. Дівчина глянула у вікно. Ранкове сонячне проміння пробивало наскрізь напівпрозорий тюль, співи птахів долинали до вух:
«- Гарно... А, сьогодні ж...»
Щойно Маргарет згадала про свято, як її увагу звернув стук у двері. З-за них з'явилась рудоволоса голова:
- Агов, ти вже не спиш? Чудово! Одягайся і спускайся донизу! - після цього ж двері одразу зачинились.
«- Сказав, як відрізав.»,-  хмикнула дівчина і піднялась із ліжка. Її одяг лежав складений на стільці біля вікна. Одягнувшись, Маргарет із котом у руках побігла сходами униз. Навколо була ще більша метушня ніж учора. Ельфи повсюди метушились, перекидаючись словами та фразам. Маргарет ледь змогла зайти до коридору, як хтось ніжно постукав її по плечу. Позаду стояла усміхнена ельфа із величезними пурпуровими очима:
- Перепрошую, Маргарет. Я Альма, будем знайомі! Дозвольте мені сьогодні вас провести..
- А.... Доброго ранку. А... куди власне?
- А куди ж іще? Ви, певно, голодні?