Магія 21 століття

Все здійснилося

Я стояла хвилин пять не знаючи, що робити, але раптом чоловіки зщезли і на галявині залишилися тільки мої батьки і я.
- Що їм потрібно було від нас? - запитав тато.
- Любий...
- Тихше, мені треба подумати!- відповів батько
- Ем...
- Ми ж вже там не числимося, як вони нас могли відстежити? Тільки одна людина знає, що ми залишилися живі треба звязатися з...
-Коханий!!!!!
- Ну що? Ей, сонечко, що ти тут робиш?- звирнувся тато до мене.
- Вона що все чула?- запитав схвильовано тато.
- Так, чула і бачила. - неменш схвильованим голосом відповіла мама.
- Ой.
Я стояла дивлячись на батьків, не можучи сказити жодого слова.
- Сонечко, я тобі все поясню, тільки давай доберемося додому гаразд?-запитала підходячи і обнімаючи мама.
- Ви мені брихали?- ледь чутно запитала я.
- Ні, що ти, просто ми не хотіли наражи вас на небезпеку,- відповів батько,- ну що ж давай повертатися. Маріно, Мальвіно, Яно ми повертаємося.
Ми їхали додому в цілковитій тиші.Через годину ми опинилися в нашому будинку. Так не почувши пояснень, я пішла в свою кімнату, дякуючи Богу в той вечір до мене не звонив Костя(ми з Костею обмінялися номирами, ну як обмінялися, він витяг мій телефон з сумки, забив туди свій номер і сказав, що сьогодні ввечері позвонить). Я ще довго не могла заснути думаючи про те, що мої батьки стільки років дурили мене, під ранок я заснула, мені наснилося жахіття, тому цієї ночі я так і не поспала.
Від лиця батьків
Нарешті ми на природі тепер запалимо вогонь і через годинку можна їсти шашличок- думав тато.
- Любий, нашу галявину занято.
- Нічого вона велика всі помістяться.
І справді наша галявина була дуже простора, як футбольне поле.
- Ой подивися, здається, нашим дівчаткам сподобалися хлопчики.
- Що ти таке кажиш, вони ще маленькі,- відповів розсерджений тато.
- Для нас вони завжди будуть маленькими, але все одно вони скоро найдуть своє кохання і створять сім'ю. Так, що рано чи пізно прийдеться змиритися.
- Так, мабуть ти права.
- Ой, а чому Ліна пішла? Подивися той хлопець взяв її на руки і поніс кудись. Напевно це любов.- з усмішкою сказала мама.
- Яка любов? Вона його ледь знає. Ну я зараз йому...
- Любийййй....- закричала голосно мама.
Тато розвернувся і побачив, як двоє кримезних чоловіків взяли його дружину за горло.
- Що вам потрібно? Негайно відпустіть її.
- Клента. - прогавчав найвищий чоловік.
В мене все пішло обертом, такого болю я ще ніколи не відчував. Але раптом все стихло і я почув як моя дружина викрикує заклинання, я зрозумів, що дороги назад не має, все одно прийшлося розказати дівчатам правду! Я підвівся і почав накладати закляття, то на одного, то на другого, але раптом їх зявилося ще троє.
- Репрента- виголосила моя дружина і двоє з них втратили свідомість. Але раптом вони розявилися і на галявині залишилися тільки я і Клара(моя дружина). Дякувати Богу дівчата це не побачили. Але я зробив завчасні висновки.
****
- Ми так і не поговорили з Ліною, вона могла все не так зрозуміти- сказала мама.
- Що тут можна не так зрозуміти все біле як день.- відповів стривожиний батько- потрібно зв'язатися з Кевіном, може він щось порадить.
- Ти не забувай, що крім Кевіна і Джоната Скідчера ніхто не знає, що ми залишилися в живих.
- Ну в Кевіна також 4 синів, так що він також їм признається.
- Справа твоя тільки швидко, щоб коли дівчата проснулися ти був вже в дома.
- Добре.
Батько поцілував маму і щез.
****
Проснувшись я довго не могла збагнути чи це був сон чи все таки реальність. Післятого, як я приняла ванну, я спустилася вниз і побачила дивну картину: моя мама сиділа за столом з моїми сестрами, а батько готував сніданок. Ви запитаєте, що тут такого дивного, але мій батько НІКОЛИ не готував!!! Він пояснює це тим, що останього разу коли він готував трапилася, якась катастрофа. Я думала, що він так жартує, ну яка катастрофа, але після вчорашнього дня я почала сприймати все всейоз.
- О, вся сім'я в складі, тепер можна розпочати сніданок.
Ми сіли за стіл і почали снідати яєчнею і сосисками. Всі тарілки спорожніли, але ніхто так і нічого не сказав.
- Все з мене досить!!! Хто були ці люди? Що вони від вас хотіли? І хто ви?- не витримавши прокричала я.
- Сонечко, заспокойся ми все вам зараз розповімо,- сказав тато
- Ми з вашим батьком чарівники.
- Ну це ми вже зрозуміли,- сказала Маріна- а чому ви нам нічого не говорили.
- Для вашого ж добра. Ми хотіли розповісти вам, але трішки пізніше.
- Коли ще пізніше? - здивовано запитала Яна.
- Ну незнаю, десь через років пять.- відповів тато.
- Пять?- здивовано запитала Мальвіна.
- Тихо, це ще не все! Ми з вашою мамою чаклуни, а це означає...
- А це означає, що ми також чаклунки. - сказала я.
- Так,- відповіла мама.
- І коли в нас з'являться сили?- запитала я.
- Вони вас і так є.
- Це як?- здивовано запитала Яна.
- Коли ви були маленькі ми вас їх позбавили, тимчасово звичайно.
- А, як їх повернути?- запитала Маріна.
- Вам потрібно лише поїхати на нашу галявинку і скупатися в озері, але є одне але.
- Яке ще але?
- Ви повині скупатися в північ при повному місяці.
- Да, а навіщо ви це зробили?- запитала я.
- Задля вашої безпеки. Коли ти була маленька- звирнулася мама до Маріни,- ти підпалила свою ігрушку, а ти- звирнуляся мама до Яни,- заморозила нашу сусідку.
- А я?-запитала я.
- Ти просто чудо, ти перетворили квітку у якусь тварину на половину собаку на половину кішку і одним пчихом побрила їх налисо.
- Ахаха.- засміялися мої сестри.
- Ну годі. Стоп а ви знаєте що сьогодні повний місяць?
- Да? То поїхали швидко,- сказала Мальвіна.
- Ви певні, що ви цього хочите? Це дуже не безпечно, не даремно ми вас їх позбавили.
- Ну ми були дітьми.
- Справді, коханий, вони ж чаклунки, це їхнє покликання.
- Ну добре. Поїхали!!
Ми приїхали вже в одинадцятій годині, в темряві ми півгодини шукали озеро.
- Ну що готові? - запитав тато.
-Так,- в один голос сказали ми.
- Ну щож тоді дочикаємося одинадцятої пятдесят вісімі і тоді зможете заходити.
- А чому точно в пятьдесьт вісім?- запитала я.
- Тому що ви ще повині виголосити заклинання- сказав тато.
- Яке ще заклинання?- здивовано запитала Мальвіна- ви нам нічого не говорили про заклинання, ми навіть не знаємо його.
- Ай справді ми їм так і нічого не сказали. Ви повині встати посередині озера і сказати таке:"Я клянуся, що буду використовувати магію не для забави, а для того, щоб допомагати людям!"
- Дівчата вже час.
Ми зайшли в озеро і дуже здивувалися, воно було дуже мілке. Ми зайшли глибше і над нами був дуже красивий місяць.
- Ну, що готові?- запитала нас Яна.
- Так- відповіли ми.
- Разом?
- Так!!!
- Я клянуся, що буду використовувати магію не для забави, а для того, щоб допомагати людям!!!
І раптом навколо нас спалахнуло червоне світло ми трохи здивувалися, але це ж магія, ми піднялися в повітря і світло помінялося з червоного на голубе. Через хвилину ми опустилися на землю.
- Ви щось відчули?- запитала Маріна.
- А ви спробуйте щось підняти в повітря,- сказала мама.
Я підійшла до наших речей і спробувала їх підняти в повітря, але нічого не трапилося.
- Ти що думала, що це все так легко, потрібно сказати заклинання,- сказала мама.
- І яке?
- Акундіо.
- Гаразд. Акундіо!
І раптом моя футболка піднялася в повітря, але протрималася вона не довго і одразу впала у воду.
- Да потрібно тренеруватися,- відповіла мама- поїхали додому завтра нас чекає важкий день.
Приїхавши додому я одразу заснула і я цьому ніяк не здивувалися, ми ж приїхали в дві години ночі.