EDC. Код залежностей (18+)

Глава 5: Клара Бенсон

Сонце світило тоді по-іншому. На душі було так спокійно і світло, здавалося,що зможеш підлетіти до самого неба не зупиняючись. Віддатися обіймам вітру. Його обіймам. Він її прихисток,її сокровенне бажання і потреба. Бен Вайт. Щире серце з безмежною вірністю. Таких як він мало. Такий був тільки він.
Бен не мав жодних проблем з суспільством,тільки з життям. Ненавидів і призирав себе за те,що існує,але так щиро любив людей. Зовсім незнайомих,малих чи вже старих. Любив їх посмішки. Радість його молодших сестер була найяскравішою зорею на його небосхилі. Всесвіт подарував йому ще один ліхтарик-Клару Бенсон. Вона була послана теплою хвилею до човна бідного рибака.
А життя так і не прийняло їх.
Зможеш втекти від бурі серед пустелі? Клара в глибині душі знала це. Самовіддано піддалася цьому. Чи шкодує вона? Ні.. Він на завжди в її серці. Бен був там вічно,був душею і став ангелом.
-Ти ж розумієш,що це небезпечно?
-Сонце,ти ж знаєш у мене немає іншого виходу.
-Він є завжди..
-Сама розумієш. Тато працює цілодобово. Мама постійно повинна бути біля сестри. А тут така можливість. Тим більше з машиною я на "ти".
Клара слабо посміхнулася.
-Несправедливо,що ти не маєш нічого,в той час як інші мають все..
-Я маю тебе,маму,Брітні. В когось цього немає.
-Чому ти досі не зненавидів людей?
-Не знаю..можливо,тому що бачу тільки хороше. Або хоча б шукаю. Ти ж хочеш дивитися на сонце? То і шукаєш у лісі місце,де зможеш подивитися хоча б трохи у верх.
Хлопець залишив короткий поцілунок на лобі Клари.
В той день серце дівчини чомусь шалено билося у вихорі різних думок. Вона заспокоювала себе довірою до нього.
"Він обіцяв..обіцяв,що все буде добре."
Іти прийшлося не надто довго. Хоч це і було не далеко,але добре заховане місце від посторонніх очей. У провулку було багато чоловіків різного віку,від чого стало не комфортно. Невже не буде більше дівчат? А чого вона очікувала? Гонки не те,що люблять милі і чемні учениці. Глядачі були розділені на кілька груп. В одній із них виділявся хлопець років сімнадцяти. Його поведінка не була зухвалою,тільки владною. "Безмежно владною.." чомусь подумала Клара.
Нарешті вона знайшла очима обличчя коханого. Він одразу її помітив,підбіг. Обняв,так щиро і сильно,ніби ніколи більше не зможе цього зробити..
- Як ти?
- Все чудово,цей вечір точно стане особливим,от побачиш.
І він дійсно ним став. І дійсно перевернув все їхнє життя.
На дорозі залишилися масляні сліди від коліс. Прозвучав рев моторів. Все починалося як шлях у краще. А закінчилося світлом в кінці тунелю.
Не спрацювали тормози. Почувся глухий звук зіткнення. А за ним одразу кілька нових. Серце дівчини пропустило один удар. Стоячі поблизу хлопці одразу зірвалися з місця.
Вона не чула уже нікого. З відчинених дверей машини повалилося тіло без ознак життя з кров'ю на обличчі. Гул карет швидкої медичної допомоги,поліцейських машин.. Хлопець,який так явно вирізнявся від інших і той самий,що відкликав того вечора її коханого,підійшов закривши собою вигляд позаду.
-Будь ласка,йди.
Клара не реагувала на його слова. Уже сама не подавала ніяких однак життя,якби не сльози,які безперервно йшли з її зелених очей.
-Зараз тут буде багато поліції,ти ж знаєш,що це не законно. Тебе ніхто тут не бачив і ти нічого не бачила теж. Не знала куди він йде,чуєш?
Дівчина вперше подала звук,всхлипнула,а потім дико заревіла. Хлопець обняв її,стараючись утримати..
Того вечора назавжди зайшло єдине сонце життя Клари Бенсон-Бен Вайт. Воно залишилося в погляді його очей,які вже ніколи не подивляться на неї. В червонявих губах,які вже ніколи не поцілують їй. В міцних руках,які вже ніколи не обнімуть її.
Очі висохли від сліз.
"Я жити хочу,нормально жити,Кларо. Все буде добре,ластівко".
Пообіцяла собі бути сильною,бути щасливою. Та хіба це можливо без нього? Вона знає,що більше нікого в житті не полюбить. Приречена. Приречена на самотність. Він здавався їй порятунком,а стане загибеллю. Чи навідували її думки про самогубство? Так.. Але не змогла. Те обличчя,що завжди було в її голові,витягувало з петлі,відкидало таблетки чи ніж. Не змогла. Але повинна жити без нього. Ніхто в світі не розумів її так,як він. Тікаючи від проблем в сім'ї,Бен Вайт сам для нею сім'єю,пристанищем.
Приречена.
-Той хлопець,що тоді відвів мене додому був ти,так?
-Так,я..
-Можна кілька запитань?
-Впевнена,що готова? Я нікуди не втечу,обіцяю. А навіть якщо і буду в іншому місті завжди приїду. Заради пам'яті Бена..
-Хто ти був йому?
-Куратор..
-Що?..-Клара присіла на найближчий стілець.
-Я ж кажу,якщо не готова..
Вона перервала його.
-Готова,я вже не та дівчина,що була в Ноттінгемі.
- Ти завжди була такою,інша б стрибнула з мосту тієї ж ночі.
-Думаєш,я не пробувала?
Райвен уважно спостерігав за нею.
-Вибач.. Його смерть на моїх руках. Це я сказав йому про гонки. Їх частково спонсорує мій тато. Бен зацікавився через становище сім'ї. Я той,хто посадив його в ту чортову машину. Клянусь,Кларо,з автомобілем все було добре.. Хоча,навіщо тобі уже ці "Вибач,співчуваю". Все одно нічого уже не зміниться. Це моя вина,моя. Хочу,щоб ти знала,хто забрав у тебе надію і любов.
Клара мовчала.
-Чому ти просто не дав йому грошей? Він не пішов би тоді на ті кляті гонки.
-Думаєш,я не казав йому це? Не раз. Не слухав,казав,що хоче чесно зароблені гроші.
-Чесні..-повторила про себе дівчина. Її обличчя не виражало нічого. Абсолютно нічого.
- Як живе зараз його сім'я..Що з..Брітні?
Це запитання далося дівчині важче.
-Брітні зараз проходить реабілітацію. Операцію оплатив мій тато. Сім'я..їм його не вистачає. Але проблем через гонки у них не було.
- Правда? Він ж був водієм..
-Не був.
-Я бачила на власні очі.
-Кларо,ти забула,що нічого не бачила.-голос хлопця став твердим.
-Рай,котись під три чорти! Я мовчала коли мене опитала поліція,практично сказала,що мене з ним нічого не пов'язувало. Хто тут нас почує? А якщо і так,то що?
- Це заради тебе ж. Добре! Заспокойся. У протоколі він числеться як пасажир. До приїзду поліції,він був не за рулем. Водієм був інший хлопець.
-А що з ним? Він тепер в тюрмі?
-Ні,він загинув теж. Йому вже все одно. А я не хотів очорнити ім'я Бена. Він був..хорошим другом для мене. Я маю борг перед ним. Тому, це було важливо.
-Я почуваюся винною,що залишила сім'ю Бена і Брітні.. Обіцяла допомогти і робила це,поки нам не прийшлося переїхати..
- Це пішло тобі тільки на користь. Минуле повинне залишатися в минулому.
-Але воно є частиною теперішнього.
-Безумовно.. але не повинно ставати частиною майбутнього. Ньюкасл став для тебе хорошим місцем?
- Так,але не домом. В Ноттінгемі залишилося моє серце. І..завмерло воно теж там.
Райвен зробив крок,щоб підійти ближче. Обняв. Так по-братськи. Його обійми знову нагадали про ту ніч.. І чомусь відчувалися як рідні.
-Можеш покластися на мене. Якщо що звертайся. -слова прозвучали в пів тона нижче.
-Дякую..
-Але не при всіх,не забувай,я тут головним самцем хочу стати. Пожирач сердець не брав відставку.
Райвен тихо засміявся. Як же рідко це буває..