EDC. Код залежностей (18+)

Глава 6

Дівчата вже 10 хвилин чекали Клару у вітальні. Нарешті вони побачили знайомий силует на сходах. Піднялися з дивану,підбігли.
-Ох,Кларо,ну нареш..
Позаду дівчини з'явився Хілл. Мовчки пройшов,тільки з підлоба глянув на подруг,не затримавши погляд на жодній.
-Рай,тут..
-Що Стів? О Боже..
Йому у руки пильнула дівчина. Він навіть не знав як її звати,хто це і звідки вона взялася.
-Ей,подивися на мене. Чуєш?-підняв її підборідок,чомусь уважно подивився в очі.
Заговорив до хлопця поблизу.
-Відведи її у вбиральню,таблетки зараз кимось передам.
Передав дівчину у руки іншому. Вони відійшли. Ніхто особливо не звернув уваги,такі випадки на вечірках є практично завжди.
Рай підійшов до Стіва.
-Дівчат будеш споювати у себе вдома,а не в мене.
І вийшов кудись на вулицю.
Дейзі обернулася,збідла в лиці.
- Ти..була з ним?
-Дейзі,послухай..
-Чому не сказала "ні"? Значить дійсно була?
На чолі з'явилися характерні змошки,дівчина боялася.
Боялася почути "так"?
-Я думала,ми подруги..
Розвернулася і пішла,змахуючи руками по щоці. Не витримала. Заплакала.
-Еммо,я все поясню.
-Обов'язково,а зараз вибач,вона ще дурниць може наробити.
Емма побігла за нею. Залишатися на вечірці,яка вже зовсім не подобала на веселощі сенсу не було,тож вона рушила додому.
Дейзі бігла по дорозі. В сльозах. Волосся неохайно розтріпувалося,а обличчя стало липке. Їй здавалося,що зрадила не подруга,а цілий світ. Зайшла додому тихо,наскільки могла. Ніхто не зустрів її. Відчуття,що вона покинута навідалося до неї знову.
Спустошена душа. Подібно перу легко потоне..потоне в світі. Витираючи чергові сльози,Дейзі тихо йшла до своєї кімнати. Коли її обличчя торкнулася м'яка лляна подушка дівчину охопив страх. Він миттю скував груди,не даючи жодного шансу на хоч малий ковток повітря. Навколо ніби не існувало нікого. Ніхто не міг подати їй руку в цьому смертельному вирі. Її не врятує ніхто. Ніхто,окрім себе. Сама ж себе зруйнує і сама себе відбудує. Але що стане фінальним?
Дівчина вже не розуміла нічого. Панічні атаки бували в неї досить часто. Зібрала з думками.
"Ей,не можна так просто взяти і померти тут? Чи.. можна? А хто буде хвилюватися?"
Спазми стали сильнішими. Тепер Дейзі на ліжку була схожа на викинуту рибу на березі..
"Ні,ні,не зараз. Подумають,що мене хтось вбив на вечірці,наприклад отруїв. Будуть брати свідчення..Я не хочу їх вплутувати,ні..Я була потрібна йому. Хоч кілька днів,але все ж...Може комусь знадоблюсь надовше."
Ритм серця приходив в норму. Дівчина,не помітно для себе почала уявляти образ того самого. Ні,не принца на білому коні. А лісника,який врятує загублене оленя..
"Він з'явиться. Він обов'язково з'явиться"
Повіки важко закрилися. Дейзі провалилася в глибокий сон.
В той же самий час Емма переживала дещо інші почуття. І вони не були схожі на зраду. Їй було байдуже,що Клара не сказала про зв'язок з Райвеном. Її цікавило,чому вони були разом. Щось наростало і щипало дівчину зсередини, дурманило і п'янило. Вона втрачала контроль.
"Він не звертав уваги на неї в школі..чому тоді? Клара пішла б з ним так запросто? Я брешу сама собі. Не знаю її,не знаю Дейз,не знаю себе.. і його теж. Та до чого він тут? Чому я,чорт забирай,думаю про нього. Просто він є головною ниткою у цьому клубку. Значить Хілл його і має розв'язати".
Бенсон гуляла широкоосвіченою вулицею поблизу свого дому. Її не навідувало почуття страху уже років зо два. А от почуття совісті звивалося в голові і вдаряло гарячою стрілою в серце. Вона не знала чи соромно їй. Чи винна,що не сказала. Клара надто довго носила свою історію всередині. Тепер час привідкрити свою душу,тим кому вона довіряє..
Ранок зустрів теплими сонячними променями,які обіймали верхівки дерев та будинків. Емма прокинулася під звуки щоденного будильника. Як же дратувала ця мелодія.. Проте,на думку її батьків це виховує дисципліну. "Навіть маленька деталь в житті важлива,привчайся до порядку,місс Волтон".
Не слухняне після сну волосся завжди збирала у хвіст. Надягала свої найзручніші кросівки і вирушала в парк. Цей ранок не став винятком. Пробіжка добре відволікає від напряжного теперішнього і думок про,напевне нічим не легше, майбутнє. Людей на вулицях було ще мало.
Подекуди зустрічалися господарі зі своїми собаками. В парку було ще досить холодно. Скроні дерев повільно хиталися під ритм легкого вітру. Пташиний спів надихав на новий робочий день. Вдох. Видих.
Біг перейшов в крок,коли дівчина помітила знайоме лице неподалік.
-Ей,ти живий?
Емма почала роздивлятися фігуру,що лежала на останній лавці.
-Ммм..
Хлопець голосно застогнав,хоч і повільно,але все ж підняв голову.
-О,Волтон.. Краще,щоб помер.
Це був Стів.
-Та ну,то щасливого потойбічного життя.
Вона вже збиралася йти,коли він схопив її за руку.
-Відпусти.
-Так спокійно даш померти своєму дорогому однокласнику?
-Дорогому не дам,а тобі можна.
-Ну і злюка.. Слухай,ти так класно бігаєш. Не хочеш зганяти мені по водичку?
-Ти..
Емма хотіла відповісти,але остепенилася і натомість сказала:
-Але ти зробиш мені зустріч з одним з твоїх друзів.
-Пф,в когось уже закохалася?
Він трохи гидко розсміявся від чого дівчина скривилась.
-Стів,не витрачай мій час.
Твердість характеру тепер виднілася на всьому її обличчі. Особливо гострими стали очі,що пронизували хлопця наскрізь.
-Воу,полегше. Та без проблем. Скажеш з ким і коли. А зараз..
Він показав пальцем в сторону виходу з парку.
-Давай,сонце,або будеш нести мені квіти. Причому дві штуки.
-Все ж таки звучить як досить не погана ідея.
-Я буду мучити тебе кошмарами до кінця твоїх днів.
Емма розсміялася і побігла в найближчу крамницю.Через кілька хвилин повернулася.
-Тримай.
Вона байдуже кинула йому бутилку.
-Оу, дякую,сонце.
Стів відкрив бутилку і трохи відпив.
-А тепер людину і час будь ласка.
-Райвен Хілл, сьогодні.
Хлопець закашлявся,адже саме в той момент вирішив знову зробити ковток.
-Здуріла? Я не знаю чи він погодиться,а тут ще й сьогодні.
-Я не запитую,Стів. Я стверджую. Мені не байдуже як ти це зробиш,але результат моє бути до вечора.
-Не забагато як за просту бутилку води?
-Здається,тобі пощастило,що тебе не помітила цієї ночі поліція в парку. На наступний раз не пощастить.
-А ти жорсткіша,ніж ми всі думали.
-Що ще раз підтверджує,що ви не вмієте користуватися головою. Все,до зустрічі,чекаю дзвінка.
Дівчина повернулася додому,а згодом через годину,як завжди,попрямувала до школи.