Саюрі схуд, погано пах і виглядав по-дитячому щасливим. Вони покинули Мондстадт через бокові ворота, і тепер хлопець крокував поруч, милуючись напіврозтанутим снігом і підставляючи обличчя під несміливе весняне сонце. Ділюк не розумів причини цих веселощів, не мав бажання розбиратися, але вирішив пройтися, замість того щоб скористатися порталом, раз хлопчиськові це приносить таке задоволення. Все ж хлопчиськові, бо він поводився як дурне хлопчисько і виглядав так само, навіть із триденною щетиною на щоках. А Саюрі просто радів, вперше за довгий час маючи нагоду прогулятися на природі. Те, як він після зачистки борделя діставався Мондстадту, тремтячи від перспективи зустрітися з монстрами, було не так приємно, хоч і цікаво. І все було б взагалі чудово, якби не червоточина десь у грудях, яка завжди все псувала, а зараз почала нити особливо сильно.
— А ти й справді герой, — звучало одночасно і захоплено, і глузливо. Саюрі усім корпусом розвернувся до Ділюка і тепер задкував. — Ось і за мною повернувся. Навіщо тобі все це? І навіщо я?
— Вирішив дати тобі ще один шанс виправитися, — Ділюк не висловлював жодних емоцій, хоча йому хотілося відмахнутися від нього, як від настирливої мошкари.
Думками він був уже вдома і уявляв, як поставить перед очима Аделінди це непорозуміння, та ще й зарекомендує його як свого камердинера. Мабуть, для жінки було б меншим ударом, якби він притягнув на винокурню величезного, кудлатого та блохатого пса, ніж такого помічника. Втім, різниця невелика.
— Виправитися, — повторив Саюрі, жмурячись єдиним оком. — Невже я настільки не вписуюсь у твою картину світу, що ти переступив через нехотіння мене рятувати заради цього?
— "Нехотіння". Серйозно? — Ліза говорила не прискіпуватися, чай не принцесу вони звільняють із ув'язнення. Ліза казала, що йому тяжко. Вона була дуже переконлива, коли наводила статистику самогубців серед проституованих людей і коли розповідала, як і чому варто діяти.
Треба було взяти на себе всі її обов'язки і натомість віддати ЦЕ під її опіку.
— Ти не відповів, — "це" наморщило носа. — То ти псих, схиблений на контролі? Хочеш прогнути світ під себе? Бігаєш, завдаєш людям добра. Почуваєшся рятівником і насолоджуєшся тим, що всі мають бути в моральному обов'язку перед тобою? — Саюрі не був знавцем людських душ. Він бив сліпо і по хворих, неусвідомлюваних точках потрапляв випадково. Ділюк відчував, що закипає, але тримався. Його погляд обдавав холодом.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій прекрасний сер
FanficІсторія шляху від безпорадності до впевненості і рішучості; від презирства до здорового кохання; від обов'язків та боргу до своїх власних бажань. Борделі на околицях Мондстадту плодяться, як гриби після дощу, незважаючи на завзятість, з якою лицарі...
