Мій прекрасний сер

Частина 4

Саюрі не виправдав очікувань. Не став тікати і не намагався більше накласти на себе руки. Окрім того, він виконував свої обов'язки. Звичайно, йому було далеко до акуратності і пунктуальності Аделінди, але тішило вже те, що він не відлинює від роботи. Тільки робив він усе дуже тихо, намагався якнайшвидше усамітнитися і лише іноді виповзав зі своєї кімнати, щоб випити какао чи вина під бесіду зі старшою покоївкою. Ділюк ревнував. Вона дивилася на Саюрі з тією самою материнською ніжністю, з якою дивилася на нього самого. Кілька разів він намагався підслухати їхню бесіду, але варто було йому наблизитися, як Саюрі втикався до чашки, а в Аделінди одразу з'являлися невідкладні справи. Зрештою, майтер просто запитав у неї безпосередньо, в чому причина цієї дивної поведінки.

— Він просто не почувається в безпеці, коли ви поряд, — відповіла вона і поспішила додати, що сам Саюрі цього не говорив, просто це зрозуміло з його поведінки, нема чого й розпитувати, він і без того завжди насторожі. А розмовляють вони про всяку нісенітницю: — Він любить слухати історії з мого життя і ділитися своїми. Ох і веселі вони, хоч і вигадані від першого до останнього слова. Але, мабуть, у нього є на це причини, — Ділюк також обережно з'ясував, що Аделінда про справжнє минуле чоловіка не знає зовсім нічого.

 Кожен день розпочинався однаково. 

Ділюк простягнув долоню, і на неї лягла шовкова стрічка, якою він перехопив уже зібране в хвіст волосся. Чоловік звично ковзнув поглядом по тій частині відображення, де знаходився Саюрі. Він стояв за плечем і все більше нагадував  тінь, аніж на людину. Ділюк сподівався, що з часом це пройде, але, схоже, все тільки погіршувалося. Винокурню він залишив з думками про те, що ідея з камердинером виявилася дуже вдалою. Нехай він дорожив особистим простором, тому і прибрав цю посаду, відразу як у нього з'явилася можливість самостійно приймати рішення, зате тепер він міг щодня ненав'язливо оцінювати стан свого підопічного. Ще б знати, що з ним робити.

Звичайно, Ліза аргументовано пояснила йому, яких умов і якого відношенні потребує людина, щоб знову знайти себе, але Ділюк не справлявся. Першого ж дня він не стримав гніву і тепер почував себе подурному. Він виявився не готовим до того, що його правильний, стерильний світ зіткнеться з чимось протилежним настільки близько. Ще через декілька днів він буквально змусив Саюрі пройти повний огляд лікаря, запрошеного з Лі Юе. Ділюк припускав, що у людини з таким минулим, як у цього чоловіка, захворювань та травм більше, ніж зірок на небі, при цьому дуже делікатного характеру. Так і виявилось. Саме з цих міркувань він із самого початку не хотів просити про допомогу когось із місцевих цілителів. Не вистачало ще, щоб хтось у своїй голові пов'язав усе це неподобство з ним. Він, звичайно, нехтував думкою оточуючих, інакше вже давно став би порядним сім'янином і знову вступив на державну службу, але не настільки.