Мій прекрасний сер

бонус до 9 частини

Якщо ти пробачив людині все, значить з нею покінчено.

Використання подібних цитат, настільки широковідомих, що вже ніхто і не пам'ятає точно, кому вони належали вперше, Ділюк вважав ознакою відсутності смаку, а прозвучавши з вуст Каї, вони взагалі викликали у нього роздратування і непомірну відразу. Ще більше дратувало те благоговіння, з яким недосвідчений Кайа ними ділився.

— Проблема в тому, що повторюючи наче папуга, ти не розумієш, що говориш, — казав він. — Потрібна сильна база, щоб будь-які слова набули сили, а не лишилися пошлою пустушкою.

Після цього доводилося кропіти над тлумачними словниками, релігійними текстами, роботами відомих філософів та класикою художньої літератури, бо вона, за словами Рагнвіндра, була відображенням колективної душі.

Кайа не відлинював, але огризався жартома, мовляв, це все порожнє в порівнянні з емпірикою, а цього добра в нього вистачає.

Ділюк посміхався, називав його самовпевненим хлопчиськом, який нічого не знає. І був неправий.

Він багато знав. Тепер і те, як болісно вбиває милосердя, з яким через його ненарошну жорстокість не зрівняється удар меча в самісіньке серце. Мабуть, Ділюк запитав би, чи доводилося йому вмирати від подібних ран і якщо ні, чому в такому разі він думає, що може стверджувати щось подібне. Від цієї думки стає весело та сміх звучить кашлем. Кайа здригається і проливає кілька крапель гарячого чаю на постіль. Плям на ній не видно в напівтемряві його спальні, де вікна вже тиждень як щільно зашторені через те, що Кайа не заслуговує на сонячне світло. Це пусте і безглузде самопокарання, але це єдине, що йому лишається, після того, як майстер зберігає йому життя, та обіймає, дозволяючи виплакатися у своє плече; після того як Аделінда замість очікуваного презирства у погляді, обдаровує його лише задумливістю і турботою, коли приносить поїсти і ліки. Ніби не він намагався вбити людину, яку вона свого часу тримала на руках як власного сина і вважала не менш рідною.

— У місті часто судачать про твою справедливість, але іноді вона набуває дуже дивних форм, —  Ділюк зітхає, але історію про трьох товаришів, що стоять на порозі війни, прибирає без жалю. Перше вбивство або його спроба залишає на серці незгладжуваний слід, особливо коли в цьому доводиться каятися. Герой Мондстадту, безстрашний і безпристрасний пан Ділюк досі не міг забути, як згасав погляд хілічурла, чиї груди він пронизав своїм першим справжнім мечем, тому він не здивований.