У цій сирій темряві безкінечність прожитих днів стискається до розміру однієї секунди, всесвіт звужується до кролячої нори, і ти провалюєшся в неї, щоб потім виявити себе на тому місці, з якого почалося твоє падіння.
Кайа згадує, як уперше опинився тут, і посміхається безглуздим страхам; тому, як відчайдушно благав Ділюка про спасіння. Зараз він був би радий опинитись зґвалтованим чи побитим, аби не залишатися наодинці із собою.
Голова гвинтом аеростату.
Нижче.
Широке лезо Вовчої загибелі вістрям кришить дошки паркету. Ділюк спирається на меч, жмуриться і стомлено опускається на тумбу біля порога. Його пальці на рукояті стискаються до побілілих кісточок.
Ні, ще не те.
Зверху нерозбірливою тривожною луною залишається голос Аделінди. Кайа провалюється наче в трясовину і летить нижче.
— Тренування завтра не буде, — каже Ділюк. Кайа знає, що йому хочеться торкнутися пальцями скронь, розтерти їх, і він був би радий побачити цей жест - знаменування його торжества. Його помсти. Палаючим поглядом він проводжає свого пана, зникаючого у дверях спальні.
Зараз він бачить себе ніби збоку. Цю зміїну посмішку. Отрута сочиться з куточків губ і роз'їдає шкіру обличчя - під нею луска, а в руках гаряче й поки ще живе серце.
Він сіпається і розплющує очі. Випадає з тунелю нори. Звідти дме тлінням.
Вологий від поту віск під пальцями та губами. Під "мені так шкода".
Так шкода, мій любий друже.
А вище відчинені двері і перелякана Аделінда притискає до грудей сухенькі долоні, не в змозі поворухнутися.
— Його поранено, пропустив удар. Сюди було ближче, ніж до Мондстадта, але Аї скоро приведе Барбару чи Сахарозу.
— Подряпини, — крізь зуби уражено шипить Ділюк і роздратовано відштовхує від себе руки лицарів. Він робить пару кроків самостійно і спотикається на рівному місці, хапається за спинку стільця та завалюється разом із ним. Кайа рефлекторно встигає підхопити його, мажеться в крові зі швидко перебинтованої рани.
У його руках Ділюк ніби розслабляється і дозволяє собі заплющити очі, впасти остаточно, скрививши губи в стражденній гримасі. Кайа осідає на підлогу разом з ним і хоче зникнути, не мати до цього відношення. У нього паморочиться голова і каламутно перед очима від металевого запаху, хоча він ніколи не страждав на страх крові. Аделінда поряд. У неї замість обличчя суцільна вода, і вона ж говорилаговорилаговорилаж йому залишитися вдома, відпочити, звернутися до лікаря, вона бачилабачила
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій прекрасний сер
ФанфикІсторія шляху від безпорадності до впевненості і рішучості; від презирства до здорового кохання; від обов'язків та боргу до своїх власних бажань. Борделі на околицях Мондстадту плодяться, як гриби після дощу, незважаючи на завзятість, з якою лицарі...
