Мій прекрасний сер

Частина 7

— Я ще й не таке вмію, — видихає Кайа. Він напівлежить, підперши голову, і розтягує задоволення, передаючи своєму пану карти по одній, хоча міг би просто жбурнути їх на ліжко, бо шансу відігратися в того вже немає. Нарешті опинившись із порожніми руками, він м'яко сміється. — Тобі дуже личить віяло. Думаю, варто придбати справжнє.

Ділюк забирає биті карти до тих, що в нього в руках і зсуває їх у стопку.

— Не так багато разів я й програв, — Кайа пирхає, перекочується на живіт, підкладає руки під підборіддя і дивиться знизу чи то вивчаюче, чи то з глузуванням.

— Зате я багато разів виграв. Просто ти не любиш визнавати, що хтось краще.

— Променистий, — констатує Ділюк, дивлячись на слугу, котрий так і світиться від своїх перемог. Він тасує колоду, і Кайа чіпким котячим поглядом стежить за його пальцями, ніби здатний бачити, яка масть прихована під темно-зеленою сорочкою. — Ось постривай, навчатиму тебе в шахи грати чи хоча б у покер... — краєчок його губ підіймається в посмішці. — Придумав бажання?

— Пізніше, — після недовгих роздумів, відповідає хлопець. — Моя фантазія вичерпалася після того, як тобі довелося малювати мене в образі лицаря. Ну що ще партію?

Ділюк дивиться на масивний настінний годинник, Кайа вторить йому і стримує смішок.

Раніше карти допомагали йому витратити чужий сплачений час, а іноді і розжитися своїми власними грошима чи речами, а тепер він сам не помітив, як вечір перетік глибоко за північ. І це до біса приємно виявилося — просто грати, а не напружено відтягувати неминуче. Йому дуже хочеться продовжити веселощі, а не йти спати. Як це безглуздо: заплющувати очі і провалюватися в порожню пітьму, бо так треба, хоча здається, що ти ще зовсім не встиг пожити. Від цих думок його охоплює тривожністю, та оплітає горло шкірою батога, і він вихоплює у Ділюка з рук карти, щоб той не встиг зіпсувати все своїм нудним «Ні» і тим самим перекрити кисень повністю.

— Давай я тобі погадаю, — Кайа блищить лукавим поглядом і, не чекаючи відповіді, одразу розсипає на ліжко колоду, перевертає ті карти, які впали мастю вгору, і перемішує їх  три рази за годинниковою стрілкою і три проти.

— А ти й гадати вмієш? — Ділюк уловлює його настрій, але не заперечує не тільки через це. Йому самому хочеться затримати приємний вечір надовше. Останнім часом він все частіше відчував давно забуту розслабленість, і хоч думки про те, з чим це пов'язано, терзали як ниючий зубний біль, він цінував ці моменти спокою.