— Повечеряй зі мною.
— Аделінда сказала б, що це недопустима зухвалість, — посміхається Кайа і сідає за стіл.
— Вона все одно не бачить, — Ділюк наливає йому виноградного соку і закочує очі у відповідь на слова про те, що це зовсім не романтично навідміну від вина.
Аделінда бачить все. Саме тому вже тиждень до шостої години на винокурні немає ні її, ні інших слуг, а за вечерею прислуговує саме Кайа.
— Не зрозумій неправильно, але мені цікаво, — коли тарілки порожніють, Ділюк наважується перейти до непростої для себе розмови. Йому було настільки неприємно думати про неї, що він не підібрав слів заздалегідь, і він не впевнений, що зараз слушний момент; але він і так відтягував її як міг, і йому треба знати відповідь, щоб розуміти, як діяти далі. — Скажи, якби зараз ти... виявився не на винокурні, без можливості повернутися і без свого обов'язку, що ти почав би робити? — Кайа весь напружується на секунду, а потім відкрито і весело сміється.
— Невже я вам так набрид, пане? — у нього на очах від сміху виступають сльозинки, які він одразу змахує. Він усміхається, зовсім не виглядаючи зніяковілим.
— Ні, ні... — незважаючи на жартівливість зауваження, Ділюку чомусь хочеться виправдатися, а краще зробити вигляд, що питання не було. Щось є у спрямованому на нього погляді, від чого його охоплює незвична боязкість. А може, справа в тому, що він не хоче знати відповіді. — Послухай, ти виріс над собою з моменту нашого знайомства, і мені цікаво дізнатися, який шлях ти обрав би зараз, маючи повну свободу.
І які ти бачиш шляхи відступу, якщо поруч зі мною тобі стане погано.
— Свободу... — луною повторює Кайа. Він дивиться на свої руки, складені в кулаки на колінах, і збоку не видно, як він упивається нігтями в шкіру, до рожевих півмісяців на ній. — Ви добре ставитеся до мене, мій пане, — вимовляє він, зовсім без того грайливого запалу, з яким зазвичай використовував це звернення, щоб підчепити. Посмішка не сходить з його обличчя, і вона, така природна, виглядає лякаючою у поєднанні з серйозними, трохи глухими словами. — Так, начебто не пам'ятаєте, хто я. Ким був. Я й сам іноді забуваю, але світ не забуде. Я не знаю, що б робив. Я міг би приєднатися до лицарів Фавонія або готувати шашлички в «Хорошому Мисливці», але рано чи пізно з'явиться той, хто впізнає мене, хто, можливо, був зі мною, і якщо моє минуле спливе... — він заплющує око. — Я не знаю... Я боюся, я так боюся, коли думаю про це. Все впаде руїнами. Мені й слова можуть не сказати, але дивитимуться з жалем, з осудом, з гидливістю. Хто захоче мати справу з колишньою повією? Битися разом? Дружити? Створити сім'ю?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій прекрасний сер
FanficІсторія шляху від безпорадності до впевненості і рішучості; від презирства до здорового кохання; від обов'язків та боргу до своїх власних бажань. Борделі на околицях Мондстадту плодяться, як гриби після дощу, незважаючи на завзятість, з якою лицарі...
