Літо у Криму

ПЕРШЕ КЛАСИЧНЕ

Додому я їхала трохи збентежена новим знайомством. Ми ще обмінялися фразами на кшталт "як справи". Я вдала, що не знаю хто він, думаю це вийшло непогано.
Уже в ліжку старалася не думати про те, що знаю особисто Миколу Шапаренка, бо було дещо інше, що весь час привертало мою увагу. Я дивилася матч Ворскла-Шахтар, і серце у мене билося з пропущеними ударами через моменти біля воріт Шахти...воріт Шахти...
Наступний тиждень минув без пригод.

- я не можу повірити! Чому ти не розповіла раніше? Оце так, як ти могла взагалі розмовляти з гравцем Динамо? Це зрада!
- Олесю, охолонь, це всього лиш обмін словами.
- Але ж це зрада! Чому ти не сказала, що вболіваєш за Шахту? Чому не сказала, що оранжево-чорні зараз у прекрасній формі і скоро ви відкотитесь назад у таблиці?!
- Ісусе! Як би це виглядало?
Я вже сміялася
- Цей Шапаренко майже вигнав тебе! Т/ііііі..
- Усе, ми прийшли.

Піднявши голову я мружила очі від сонця. Ми були поруч з Олімпійським, сьогодні дербі! Динамо-Шахтар. У мене тремтіли коліна коли ми опинилися всередині. Це не вперше. Так завжди.

- Тільки б фортуна сьогодні була на нашому боці! О, Марго дзвонить!
Марго: Т/і(пестлива форма), ти вже приїхала на гру?
- Так вже на місці
Марго: Підтримай там за нас усіх наших і якщо все буде добре то приїжджай до нас на вечерю!

Гра. Я все сильніше притискала до грудей футболку зятя - Тараса. Ось момент, ще один і нарешті гол! ... Згодом динамівці рахунок вирівняли. Так і закінчилася гра.

- Я нап'юся з горя! - підсумувала Олеся
- Ахахахаха, ти не п'єш!
- Ааааа (істеричне розчарування)
- Скоро ми візьмемо своє еге ж?

Ми підбадьорили одна одну словами про помсту за кожне падіння оранжево-чорних і домовилися зустрітися завтра.

18:00. Треба поспішати, щоб допомогти Марго приготувати щось смачненьке і помучити Мирончика. Не захотілося чекати Тараса, тож я пішла пішки, щоб добити 10 тисяч кроків, потім він мене наздожене. По дорозі зайшла в супермаркет, щоб купити, щось дітям. І через мою звичку обійти усі відділи декілька разів, можна дійти висновку, що Тарас досі був удома.

- Гей! Підвезти?
Матінко! Здається мої очі вилізли з орбіт, де чорти б його взяли, взявся Шапаренко.
- Гей! Т/і! Ти в гуртожиток? Нам майже по-дорозі!
- Мммм, ні.
Та буде зі мною Ісус, я що казала, що живу в гуртожитку? Хм, по-дорозі? Не думаю.
- Ні? Не в гуртожиток, чи ні, піду пів міста пішечком?
Я зупинилася і поглянула на Шапаренка, о ні, моя футболка! Я опустила погляд, фух, ніщо не визирало з під кожанки, я певно застебнулась коли вийшла з супермаркету, стало прохолодніше.
- насправді ти міг би допомогти, але...
- але подумай, пальчики не змерзнуть?
О, мій, Ісусе!
- я буду їхати за тобою, ти здасишся!
- це виклик?
- а ти хочеш виклик?
Я подивилася на годинник, смс від Марго:«Тарас вже вдома, де ти пропадаєш? Дитина хоче бачити тітку!🤪»
- гаразд, підвезеш трохи ...