Літо у Криму

БУР'ЯН

- Аааа, Марго, оладки!
- Т/ііііііііі!!!
Нехай ппорція оладків і підгоріла, зате всі забули про, що велася мова. Сестра з зятем поїхали на побачення. Якщо небеса наді мною змилуються, то я матиму такі ж прекрасні відносини, як у них, поки у них був романтік, я працювала і була з племінниками.

- т/і, ти пам'ятаєш, що ми планували на це Літо?
- що? Постаратися не випити море пива?
- ну, про таке можна хіба, що мріяти. Поїздка в Крим!
- ах, звісно, треба все спланувати! Коли, як ...
- є супер можливість поїхати на наступні вихідні!
- що? Це ж дуже рано, чому рано? На 3 дні! Є компанія! Вчора бачила Мирославу, вони теж їдуть.
- я подумаю.
По-відео зв'язку ми довго розмірковували коли, як і з ким краще податися по-нові пригоди.

- Олесь, я уже зібралась на дівич вечір. Давай завтра точно вирішимо.
- Ооо, багато не пий, бо я лягаю спати, по тебе не приїду.
- буду бачити по настрою.
Сміялась я і поглянула себе в дзеркало. У Мирослави сьогодні тусовка, Влад зробив й пропозицію!
Ми були у клубі, після фотографій, прогулянки, і ресторану, подалися танцювати.

- оооо, привіт, дівчата, кальян?
Це я чула йдучи у туалет, ще було декілька голосів. Коли поверталася назад і дістала телефон, що сповістив про повідомлення, побачила смс від незнайомого номера:
« заб'ємося? У такий час ти не працюєш)»

Я трохи розпливлася в здогадках хто це може бути допоки не підняла голову вверх, прямо навпроти мого місця сидів Шапаренко і очікуючи на щось дивився в екран телефону.

- Ісусе, що ж ти робиш... - я повернулась спиною до нашого столика, - Лєр, я напевно піду.
- Що? Ні, ні, т/і! Компанія збільшилася, ходімо. - з Валерією я познайомилася сьогодні,вона подруга Мирослави, а з останньою я працюю.
Вона мене потягнула за собою вперед і тут я помітила як очі Колі піднімаються і з легким не розумінням дивляться в нашу сторону.

- що ми пропустили? - радісно запитує Валерія
- абсолютно випадково хлопці прийшли теж в цей клуб! Але вони замовили нам кальян!

Я у якої якщо ляжу почнуть літати зірочки і літачки сіла на диван і повільно кліпала повіками.
Ми ще з годину сиділи разом, я говорила жарти, вставляла каламбури. Час від часу вібрував телефон та я не звертала на нього уваги. Коли по трохи вирішили розходитись я відразу стала замовляти таксі, тільки би швидше.

- Коль, давай ти відвезеш т/і? Бо я не хочу щоб вона їхала сама!
- О, ні, Мирослав, не треба, таксі буде, я зачекаю тут.

Коли майже всі розійшлися я сиділа і допивала свій коктейль, дістала телефон щоб подивитися чи не приїхало таксі, і тут відчула, що до моєї руки торкаються.

- Ходімо.
Я ледве не втратила свідомість коли побачила наді мною Шапаренка.
- Куди?
- Відвезу тебе додому.

Я не встигла зметикувати як він взяв мене за руки і ми вийшли з клубу.

- зараз має приїхати таксі!
- відміни, так безпечніше
Поки я розбиралась з таксі Коля пристебував мій пасок безпеки. Від такого близького контакту у мене почала крутитися голова.
- я сама, відпусти.
Він послухав і завів машину. Поки ми їхали мені хотілося спати, це було єдине моє бажання, та я старалася не закривати очі, хоч це і погано виходило, ще якось вдалося пояснити де мій гуртожиток. Ми їхали в тиші. Я відкрила очі коли машина зупинилася.
- приїхали?
- світлофор.
- ой!
- що таке?
- якщо я спатиму збудиш мене?
Він затримався з відповіддю і я поглянула на нього....
Хай я провалюся крізь землю, що це за така мила посмішка. Я аж закрила обличчя руками, щоб він не зрозумів, що я теж сміюсь.
- вечір вдався еге ж?
Ми рушили, а я повернулась до вікна посміхаючись. Коли ми приїхали і він знову нахилився щоб відстибнути пасок я відчула себе не комфортно. Та все минуло коли Шапаренко підняв погляд.
- все гаразд?
- так.
- так. - повторив він залишаючись все ще на тій самій близькій відстані.
Ми ще декілька секунд так сиділи мовчки, я вже почала відчувати як близько його руки сперті на сидіння від моїх стегон, від цього в мені все похололо і я стиснула ноги. Присягаюся ні краплі більше в рот.
- я вийду?
- мггг...
Мої вуста привітрились і я впустила повітря, поки він дивився не зводячи погляду на моє обличчя.