Літо у Криму

СЕРЦЕМ

Дісталася я швидко. Так, дурна, поїхала до Шапаренка, дізналася адресу, і поїхала, бо Мирослава сказала, що... Що... Чому я власне вирішила поїхати? Він допоміг мені вже не раз, а зараз я можу підтримати.
Подзвонила в двері, тиша, вони були відкриті, тож я тихо війшла. Микола сидів на підлозі з похиленою головою.
- Коль....
Він швидко вскинув догори погляд і на мить застиг, минула здається хвилина, а він досі мовчав дивлячись на мене. Я повільно підійшла ближче і опустилася поруч на коліна. О, Ісусе, його очі, червоні від сліз. Моя долоня потягнулася до його щоки та через мить я зупиниласята через мить я зупинилася
- Ти прийшла, чому ?
- я допоможу?
Він неочікувано підсунуся до мене впритул і поклав голову на плече. Я торкалася його пліч, спини допоки не почали затікати ноги
- Коль...
Він підняв голову я заглянула у його очі. Невже поразка так сильно вплинула нього, або можливо ще щось сталося, чи доречно запитувати? Я почала підніматися, зловила його погляд:
- ноги затікли
- ти йдеш?
- що ? Тобто... Коль, якщо хочеш розповісти, що сталося, то зроби це. Я...
- йди!
- ... Що? Я хочу...
- йди, зараз, навіщо прийшла?
- Коля...
- йди.
- ти не можеш взяти і вигнати мене. Я щойно годину сиділа коло тебе!
- я тебе просив приходити?
- Шапаренко, з тобою все впорядку? Чому ж відразу не сказав, що не просив?!
- т/і... - він піднявся, я зробила крок назад, і зашипіла, це... я у щось ногу поранила?
- аййй!
- от лайно! - Шапаренко підійшов і впевнено взяв мене на руки, просив на диван.
- що там? Не сильно?
- ні, але йду візьму аптечку, а то ще кров вся витече!
Як він може жартувати! Що це за емоції ?!
- що робить скло на підлозі?
Він повернуся з бинтом і перекисем, почав обережно обробляти поріз. Я тільки шикала і закусювала безперестанку губи.
- зупинись, т/і, бо ще й губи лікувати доведеться
Він що серйозно?!
- я зможу піти?
- думаю втекти тобі не вдасться так точно, переночуєш у мене
- що? Відвезти мене машиною!
- її тут немає
- тоді, тоді...
- переночуєш тут, а завтра відвезу
- Щойно ти казав щоб я йшла геть, разів п'ять!
- можеш спробувати. Давай!
Я повільно піднялась, ступила на поранену ногу, одразу зашипіла і сіла назад.
- я не можу, але й не можу залишитися. Подзвоню до когось, же моя сумка? Таксі, точно, викличу таксі
- о дванадцятій ночі будеш дзвонити? І таксі тут не їздять
- як дванадцятій? Як таксі не їздять? За годину можуть не впустити в гуртожиток, треба йти.
Я знову спробувала піднятися та все безуспішно..
- я приберу з підлоги і ... хмм, ти будеш щось пити?
- так! Отрути мені налий!
Навіщо я їхала ледь не через пів міста до нього? Чому не подумала...
- за що ж мені це... - нила я собі під ніс не знаходячи виходу
- бути поруч з Миколою Шапаренком? Не брехатиму, з випившою тобою було набагато приємніше!
- ах, не можу уявити з яким тобою приємніше, мене вже нудить
- а ти розшир уяву, - він шкірився?
Він шкірився! Мені треба щось в руки щоб попасти у нього.
- так, спатимеш у кімнаті, я буду на дивані
- я не зможу заснути! У мене стрес! І болить нога!
- розслабся, не напружуй ногу!
Я намагалась розслабитись і навіть задримнула, але мене збудити руки, що взяли за талію і підняли у повітря, натомість я прикинулась, що сплю. Через декілька кроків опинилась у ліжку.
-т/і, - прошепотів Шапаренко, я відкрила одне око. - ось візьми
Простягав чорну футболку
- ні!
- сукня зімнеться. Завтра одягнеш моє?
Він говорив це серйозно? Я взяла футболку і перевдягнулась, сховалась під одяло, намагалась заснути, розслабитись знову не виходило, нога нила. Не люблю ночі не у свому ліжку, особливо коли десь поруч ходить Шапаренко. Що може принести з собою ніч?